Job 37
1 Ta, over dette forfærdes mit Hjerte og farer op fra sit Sted.
Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Hører, ja hører hans Røsts Drøn og Bulderet, der udgaar af hans Mund.
Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 Han lader det fare ud under al Himmelen og sit Lys over Jordens Flige.
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 Efter ham brøler Røsten, han tordner med sin Højheds Røst; og han holder dem ikke tilbage, naar hans Røst høres.
За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Gud tordner vidunderligt med sin Røst; han gør store Ting, og vi kunne ikke kende dem.
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 Thi han siger til Sneen: Fald til Jorden! og ligesaa til Regnskyllene, ja til hans Vældes Regnskyl.
До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Han forsegler hver Mands Haand, at alle Folk, som ere hans Skabning, skulle kende det.
Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 Da gaa de vilde Dyr i Hule og blive i deres Boliger.
І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Fra Syden kommer Stormen, og med Nordenvindene kommer Kulden.
Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Ved Guds Aande kommer Is, og det brede Vand snævres ind.
Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Ja, med Fugtighed fylder han Skyen; han udbreder sin lysopfyldte Sky.
Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 Og den vender sig i Kredse, alt som han styrer den til dens Gerning, til alt, hvad han byder den, hen over Jordens Kreds:
і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 Enten til Revselse eller til hans Lands Bedste eller til Velgerning lader han den ramme.
він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Job, vend dine Øren til dette; staa stille og agt paa Guds underfulde Ting!
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Ved du, naar Gud tænker derpaa, og naar han lader sin Skys Lys skinne?
Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Ved du hvorledes Skyerne svæve? de underfulde Ting af ham, som er fuldkommen i al Kundskab?
Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 du, hvis Klæder blive varme, naar han gør Landet lummert fra Sønden?
ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Udspænder du med ham de øverste Skyer, der ere faste som et støbt Spejl?
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Lad os vide, hvad vi skulle sige til ham! vi kunne ikke fremføre noget ud fra Mørket.
Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Skal det fortælles ham, at jeg taler? eller mon nogen har ønsket, at han maatte blive opslugt?
Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 Og nu, ser man ikke Lyset, som straaler i de øverste Skyer: Saa farer et Vejr frem og renser dem.
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Af Norden kommer Guld; over Gud er der forfærdelig Majestæt.
Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Den Almægtige, ham kunne vi ikke naa til, ham, som er stor i Kraft; Ret og Retfærdigheds Fylde undertrykker han ikke.
Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Derfor frygte Folkene ham; han ser ikke til nogen, som er viis i Hjertet.
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
