Job 23
1 Men Job svarede og sagde:
А Йов відповів та й сказав:
2 Min Klage er end i Dag Genstridighed; min Haand ligger tungt over mit Suk.
„Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.
3 Gid jeg kunde kende og finde ham og komme til hans faste Bolig!
О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!
4 Jeg vilde lægge Sagen frem for hans Ansigt og fylde min Mund med Bevisninger.
Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —
5 Jeg vilde gerne vide de Ord, som han kunde svare mig, og forstaa, hvad han vilde sige mig.
розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.
6 Mon han vilde trætte med mig i sin store Kraft? nej, han vilde kun agte paa mig.
Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!
7 Da vilde en retfærdig gaa i Rette med ham, og for evigt vilde jeg gaa fri ud fra den, som dømmer mig.
Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.
8 Se, vil jeg gaa fremad, da er han ikke der, eller tilbage, da mærker jeg ham ikke.
Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,
9 Gør han noget til venstre, da kan jeg ikke beskue ham; skjuler han sig til højre, da kan jeg ikke se ham.
на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.
10 Thi han kender den Vej, som ligger for mig; prøver han mig, gaar jeg ud som Guldet.
А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!
11 Min Fod holdt fast ved hans Spor, jeg tog Vare paa hans Vej og afveg ikke.
Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.
12 Fra hans Læbers Bud er jeg heller ikke afvegen, jeg gemte hans Munds Tale fremfor min egen Lov.
Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.
13 Men staar han fast ved et, hvo vil da holde ham tilbage? hvad hans Sjæl har Lyst til, det gør han.
Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:
14 Thi han skal fuldkomme det, mig er beskikket, og mange saadanne Ting har han for.
бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!
15 Derfor forfærdes jeg for hans Ansigt; tænker jeg efter, da frygter jeg for ham.
Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.
16 Og Gud har gjort mit Hjerte mistrøstigt, og den Almægtige har forfærdet mig,
А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,
17 fordi jeg ikke bortrykkedes fra Mørket, og han ikke har skjult Mulm for mit Ansigt.
бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!
