Job 17
1 Min Aand er brudt, mine Dage ere udslukkede, Gravene vente mig.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Er der ikke Spot omkring mig, og maa mit Øje ikke dvæle ved deres Genstridighed?
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Kære, stil mig Borgen hos dig, lov for mig; hvo er der ellers, der giver mig Haandslag?
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Thi du har lukket deres Hjerte for Indsigt, derfor skal du ikke ophøje dem.
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Man byder Venner ud til Bytte, og deres Børns Øjne hentæres.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 Men han har stillet mig til at være et Ordsprog iblandt Folkene, og jeg er bleven som den, man spytter i Ansigtet.
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 Derfor er mit Øje mørkt af Harm, og alle mine Lemmer ere som en Skygge.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 For sligt maa de oprigtige forskrækkes, og den uskyldige harmes over den vanhellige.
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 Dog holder den retfærdige fast ved sin Vej, og den, som har rene Hænder, faar mere Styrke.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Men I, kommer kun alle frem igen, og jeg vil dog ikke finde en viis iblandt eder.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Mine Dage ere gangne forbi; oprykkede ere mine Tanker, hvilke mit Hjerte besad.
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 De gøre Nat til Dag; og Lyset skal være nær, naar Mørket kommer.
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Dersom jeg end forventer noget, da er det Graven som min Bolig; jeg har redet mit Leje i Mørket. (Sheol h7585)
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 Jeg har raabt til Graven: Du er min Fader! til Ormen: Min Moder og min Søster!
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Hvor skulde da min Forventelse være? ja min Forventelse — hvo skuer den?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
