Job 15
1 Da svarede Elifas, Themaniten, og sagde:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Skal en viis svare med Kundskab, som kun er Vejr, og fylde sin Bug med Blæst,
„Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
3 idet han fører Bevis med Ord, som ikke gavne, og med Taler, som intet baade!
Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
4 Ja, du tilintetgør Gudsfrygt og svækker Bønnen for Guds Ansigt.
Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
5 Thi din egen Mund beviser din Misgerning, og du vælger de træskes Tunge.
бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
6 Din egen Mund dømmer dig skyldig og ikke jeg, og dine Læber vidne imod dig.
Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
7 Mon du er født som det første Menneske var, og er du avlet førend Højene?
Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
8 Mon du har hørt til i Guds hemmelige Raad og har revet Visdommen til dig?
Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
9 Hvad ved du, som vi ikke vide? hvad forstaar du, og det skulde ikke være os bekendt?
Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
10 Der er baade graahærdede og bedagede iblandt os, Mænd, som have levet længere end din Fader.
Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
11 Er Guds Trøst dig for ringe og det Ord, som han i Mildhed har talt med dig?
Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
12 Hvorfor betager dit Hjerte dig, og hvorfor blinke dine Øjne?
Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
13 Thi du vender din Harme imod Gud, og du har ladet Taler udfare af din Mund.
що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
14 Hvad er et Menneske, at det skulde være rent? eller at den skulde være retfærdig, som er født af en Kvinde?
Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
15 Se, han tror ikke sine hellige, og Himlene ere ikke rene for hans Øjne:
Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
16 Hvor meget mindre den, som er vederstyggelig og fordærvet, den Mand, der drikker Uretfærdighed som Vand?
що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
17 Jeg vil kundgøre dig det, hør mig; og hvad jeg har set, vil jeg fortælle:
Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
18 Hvad de vise have forkyndt, og hvad de ikke have dulgt som en Arv fra deres Fædre,
про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
19 dem alene blev Landet givet, og ingen fremmed trængte ind iblandt dem.
їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
20 Den ugudelige bæver alle sine Dage, og faa Aar i Tallet ere henlagte til en Voldsmand.
Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
21 Rædsler lyde for hans Øren; midt i Freden kommer en Ødelægger over ham.
Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
22 Han kan ikke tro paa, at han vil komme tilbage fra Mørket, og han er udset til at omkomme ved Sværdet.
Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
23 Han vanker hid og did efter Brødet og siger: Hvor er det? han ved, at Mørkheds Dag er bestemt, ja er ved hans Side.
Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
24 Angest og Nød forfærde ham, det overvælder ham, som var det en Konge, der er rede til Striden;
Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
25 thi han har udrakt sin Haand imod Gud og har vældig sat sig op imod den Almægtige;
бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
26 han løb med oprakt Hals imod ham under sine Skjoldes tætte Tag;
проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
27 thi han har lagt Fedt paa sit Ansigt og lagt sig ud over sin Lænd med Fedme,
Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
28 og han boede i Stæder, som vare ødelagte, i Huse, som man ikke bor i, som ere bestemte til Grushobe.
і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
29 Han skal ikke blive rig, og hans Formue skal ikke bestaa; og hvad de have erhvervet, skal ikke udbredes i Landet.
Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
30 Han skal ikke komme bort fra Mørket, en Lue skal tørre hans Kvist; men han skal komme bort ved hans Munds Aande.
Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
31 Han skal ikke forlade sig paa Forfængelighed, han skuffer sig; thi Forfængelighed skal vorde ham Betaling.
Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
32 Før hans Dag kommer, skal det opfyldes, og hans Gren skal ikke grønnes.
вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
33 Som Vintræet skal han afryste sine sure Druer og som Olietræet kaste sit Blomster.
Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
34 Thi den vanhelliges Forsamling skal blive øde, og Ild fortærer Bestikkelsens Telte.
бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
35 De undfange Uret og føde Udaad, og deres Inderste bereder Svig.
він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
