Job 11
1 Da svarede Zofar, Naamathiten, og sagde:
І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
2 Skal der ikke svares til de mange Ord? og mon en mundkaad Mand skal beholde Ret?
„Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
3 Skal din Skvalder bringe Folk til at tie? og skal du bespotte, og ingen beskæmme dig?
Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
4 Thi du sagde: Min Lærdom er klar, og jeg er ren for dine Øjne.
Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
5 Men gid dog Gud vilde tale og oplade sine Læber imod dig!
О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
6 og at han vilde kundgøre dig Visdoms skjulte Ting! thi i den er dobbelt Kraft; da skulde du vide, at Gud endog eftergiver dig noget af din Misgerning.
і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
7 Mon du kan naa til Guds Dybheder? mon du kan naa til den Almægtiges Begrænsning?
Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
8 Den er saa høj som Himmelen, hvad vil du gøre? den er dybere end Helvede, hvad kan du vide? (Sheol h7585)
Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її? (Sheol h7585)
9 Dens Maal er længere end Jorden, den er bredere end Havet.
її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
10 Naar han farer frem og lukker til eller forsamler, hvo vil da holde ham tilbage?
Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
11 Thi han kender forfængelige Folk og ser Uretfærdighed; skulde han da ikke agte derpaa?
Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
12 Men en uforstandig vil faa Forstand, naar et Vildæsels Føl fødes til Menneske.
Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
13 Dersom du bereder dit Hjerte og udstrækker dine Hænder til ham,
Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
14 dersom du kaster Uretfærdigheden, som er i din Haand, langt bort og ikke lader Uret bo i dine Telte,
якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
15 da skal du, fri for Lyde, kunne opløfte dit Ansigt og blive fast og ikke frygte.
тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
16 Thi du skal glemme din Møje, du skal komme den i Hu som det Vand, der er løbet forbi.
Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
17 Og din Levetid skal gaa frem klarere end Middagen, Mørket skal vorde som Morgenen.
Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
18 Og du skal være tryg, thi der er Haab, og du skal spejde omkring dig og sove tryggelig.
І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
19 Og du skal lægge dig, og ingen skal forfærde dig; og mange skulle bønfalde for dit Ansigt.
і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
20 Men de ugudeliges Øjne skulle hentæres, og deres Tilflugt skal gaa tabt for dem, og deres Haab aandes ud med Livet.
А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“
