Matouš 22
1 I odpovídaje Ježíš, mluvil jim opět v podobenstvích, řka:
А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм при́тчами, кажучи:
2 Podobno jest království nebeské člověku králi, kterýž učinil svadbu synu svému.
„Царство Небесне подібне одно́му царе́ві, що весі́лля справляв був для сина свого́.
3 I poslal služebníky své, aby povolali pozvaných na svadbu; a oni nechtěli přijíti.
І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весі́лля запрошений, — та ті не хотіли прийти.
4 Opět poslal jiné služebníky, řka: Povězte pozvaným: Aj, oběd můj připravil jsem, volové moji a krmný dobytek zbit jest, a všecko hotovo. Pojďtež na svadbu.
Зно́ву послав він інших рабів, наказуючи: „Скажіть запрошеним: Ось я приготува́в обід свій, закололи бики й відгодо́ване, — і все готове. Ідіть на весі́лля!“
5 Ale oni nedbavše na to, odešli, jiný do vsi své a jiný po kupectví svém.
Та вони злегковажили та порозхо́дились, — той на поле своє, а той на свій торг.
6 Jiní pak zjímavše služebníky jeho a posměch jim učinivše, zmordovali.
А останні, похапавши рабів його́, знущалися, та й повбивали їх.
7 A uslyšav to král, rozhněval se; a poslav vojska svá, zhubil vražedníky ty a město jejich zapálil.
І розгнівався цар, і послав своє ві́йсько, — і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив.
8 Tedy řekl služebníkům svým: Svadba zajisté hotova jest, ale ti, kteříž pozváni byli, nebyli hodni.
Тоді каже рабам своїм: „Весі́лля готове, але́ недостойні були́ ті покликані.
9 Protož jděte na rozcestí, a kteréžkoli naleznete, zovtež na svadbu.
Тож підіть на роздорі́жжя, і кого тільки спіткаєте, — кличте їх на весі́лля“.
10 I vyšedše služebníci ti na cesty, shromáždili všecky, kteréžkoli nalezli, zlé i dobré. A naplněna jest svadba hodovníky.
І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, — злих і добрих. І весільна кімна́та гістьми́ перепо́внилась.
11 Tedy všed král, aby pohleděl na hodovníky, uzřel tam člověka neoděného rouchem svadebním.
Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весі́льну не вбра́ного,
12 I řekl jemu: Příteli, kteraks ty sem všel, nemaje roucha svadebního? A on oněměl.
та й каже йому: „Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?“Той же мовчав.
13 Tedy řekl král služebníkům: Svížíce ruce jeho i nohy, vezměte ho, a uvrztež jej do temností zevnitřních. Tamť bude pláč a škřipení zubů.
Тоді́ цар сказав своїм слу́гам: „Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зо́внішньої те́мряви, — буде плач там і скрегіт зубів“.
14 Nebo mnoho jest povolaných, ale málo vyvolených.
Бо багато покли́каних, — та ви́браних мало“.
15 Tedy odšedše farizeové, radili se, jak by polapili jej v řeči.
Тоді фарисеї пішли й умовлялись, я́к зловити на слові Його.
16 I poslali k němu učedlníky své s herodiány, řkouce: Mistře, víme, že pravdomluvný jsi a cestě Boží v pravdě učíš a nedbáš na žádného; nebo nepatříš na osobu lidskou.
І посилають до Нього своїх учнів із іродія́нами, і кажуть: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на лю́дське обличчя не дивишся Ти.
17 Protož pověz nám, co se tobě zdá: Sluší-li daň dáti císaři, čili nic?
Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для ке́саря, чи ні?“
18 Znaje pak Ježíš zlost jejich, řekl: Co mne pokoušíte, pokrytci?
А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: „Чого ви, лицеміри, Мене випробо́вуєте?
19 Ukažte mi peníz daně. A oni podali mu peníze.
Покажіть Мені гріш податко́вий“. І прине́сли динарія Йому.
20 I řekl jim: Èí jest tento obraz a svrchu napsání?
А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“
21 Řekli mu: Císařův. Tedy dí jim: Dejtež, co jest císařova, císaři, a co jest Božího, Bohu.
Ті відказують: „Ке́сарів“. Тоді каже Він їм: „Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже“.
22 To uslyšavše, divili se, a opustivše jej, odešli.
А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.
23 V ten den přišli k němu saduceové, kteříž praví, že není z mrtvých vstání. I otázali se ho,
Того дня приступили до Нього саддуке́ї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його,
24 Řkouce: Mistře, Mojžíš pověděl: Umřel-li by kdo, nemaje dětí, aby bratr jeho právem švagrovství pojal ženu jeho a vzbudil símě bratru svému.
та й сказали: „Учителю, Мойсей наказав: „Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову́ його, — і відно́вить насіння для брата свого“.
25 I bylo u nás sedm bratrů. První pojav ženu, umřel, a nemaje semene, zůstavil ženu svou bratru svému.
Було ж у нас сім братів. І перший, одружи́вшись, умер, і, не мавши насіння, зоставив дружи́ну свою братові своєму.
26 Takž podobně i druhý, i třetí, až do sedmého.
Так само і другий, і третій, — аж до сьомого.
27 Nejposléze pak po všech umřela i žena.
А по всіх вмерла й жінка.
28 Protož při vzkříšení kterého z těch sedmi bude žena? Nebo všickni ji měli.
Отож, у воскре́сенні котро́му з сімох вона дружи́ною буде? Бо всі мали її“.
29 I odpověděv Ježíš, řekl jim: Bloudíte, neznajíce Písem ani moci Boží.
Ісус же промовив у відповідь їм: „Помиляєтесь ви, не знавши Писа́ння, ні Божої сили.
30 Však při vzkříšení ani se nebudou ženiti ani vdávati, ale budou jako andělé Boží v nebi.
Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи́ ті на небі.
31 O vzkříšení pak mrtvých zdaliž jste nečtli, co jest vám povědíno od Boha, kterýž takto dí:
А про воскресіння померлих хіба не читали проре́ченого вам від Бога, що каже:
32 Já jsem Bůh Abrahamův a Bůh Izákův a Bůh Jákobův; a Bůhť není Bůh mrtvých, ale živých.
„Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих“.
33 A slyševše to zástupové, divili se učení jeho.
А наро́д, чувши це, дивувався науці Його.
34 Farizeové pak uslyšavše, že by k mlčení přivedl saducejské, sešli se v jedno.
Фарисеї ж, почувши, що Він у́ста замкнув саддуке́ям, зібралися ра́зом.
35 I otázal se ho jeden z nich zákoník nějaký, pokoušeje ho, a řka:
І спитався один із них, учитель Зако́ну, Його випробо́вуючи й кажучи:
36 Mistře, které jest přikázání veliké v Zákoně?
„Учителю, котра́ заповідь найбільша в Зако́ні?“
37 I řekl mu Ježíš: Milovati budeš Pána Boha svého z celého srdce svého a ze vší duše své a ze vší mysli své.
Він же промовив йому́: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою“.
38 To jest přední a veliké přikázání.
Це найбільша й найперша заповідь.
39 Druhé pak jest podobné tomu: Milovati budeš bližního svého jako sebe samého.
А друга одна́кова з нею: „Люби свого ближнього, як само́го себе́“.
40 Na těch dvou přikázáních všecken Zákon záleží i Proroci.
На двох оцих заповідях увесь Зако́н і Пророки стоять“.
41 A když se sešli farizeové, otázal se jich Ježíš,
Коли ж фарисеї зібрались, Ісус їх запитав,
42 Řka: Co se vám zdá o Kristu? Èí jest syn? Řkou jemu: Davidův.
і сказав: „Що́ ви думаєте про Христа? Чий Він син?“Вони Йому кажуть: „Давидів“.
43 Dí jim: Kterakž pak David v Duchu nazývá ho Pánem, řka:
Він до них промовляє: „Як же то силою Духа Давид Його Господом зве, коли каже:
44 Řekl Pán Pánu mému: Seď na pravici mé, dokavadž nepodložím nepřátel tvých, aby byli za podnože noh tvých?
„Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм“.
45 Poněvadž tedy David Pánem ho nazývá, i kterakž syn jeho jest?
Тож, коли Давид зве Його Господом, — як же Він йому син?“
46 A nižádný nemohl jemu odpovědíti slova, aniž se odvážil kdo více od toho dne jeho se nač tázati.
І ніхто не спромігся відпові́сти Йому ані сло́ва... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.
