Lukáš 24
1 První pak den po sobotě, velmi ráno vyšedše, přišly k hrobu, nesouce vonné věci, kteréž byly připravily, a některé jiné byly spolu s nimi.
А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі,
2 I nalezly kámen odvalený od hrobu.
та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був.
3 A všedše tam, nenalezly těla Pána Ježíše.
А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса.
4 I stalo se, když ony se toho užasly, aj, muži dva postavili se podle nich, v rouše stkvoucím.
І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них.
5 Když se pak ony bály, a sklonily tváři své k zemi, řekli k nim: Co hledáte živého s mrtvými?
А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими?
6 Neníť ho tuto, ale vstalť jest. Rozpomeňte se, kterak mluvil vám, když ještě v Galilei byl,
Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї.
7 Řka: Že Syn člověka musí vydán býti v ruce hříšných lidí, a ukřižován býti, a třetí den z mrtvých vstáti.
Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“.
8 I rozpomenuly se na slova jeho.
І згадали вони ті слова́ Його!
9 A navrátivše se od hrobu, zvěstovaly to všecko těm jedenácti učedlníkům i jiným všechněm.
А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших.
10 Byly pak ženy ty: Maria Magdaléna a Johanna a Maria matka Jakubova, a jiné některé s nimi, kteréž vypravovaly to apoštolům.
То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це.
11 Ale oni měli za bláznovství slova jejich, a nevěřili jim.
Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм.
12 Tedy Petr vstav, běžel k hrobu, a pohleděv do něho, uzřel prostěradla, ana sama leží. I odšel, divě se sám v sobě, co se to stalo.
Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось.
13 A aj, dva z nich šli toho dne do městečka, kteréž bylo vzdálí od Jeruzaléma honů šedesáte, jemuž jméno Emaus.
І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т.
14 A rozmlouvali vespolek o těch všech věcech, kteréž se byly staly.
І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося.
15 I stalo se, když rozmlouvali a sebe se otazovali, že i Ježíš, přiblíživ se k nim, šel s nimi.
І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними.
16 Ale oči jejich držány byly, aby ho nepoznali.
Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали.
17 I řekl k nim: Které jsou to věci, o nichž rozjímáte vespolek, jdouce, a proč jste smutní?
І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“
18 A odpověděv jeden, kterémuž jméno Kleofáš, řekl jemu: Ty sám jeden jsi z příchozích do Jeruzaléma, ještos nezvěděl, co se stalo v něm těchto dnů?
І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“
19 Kterýmžto on řekl: I co? Oni pak řekli jemu: O Ježíšovi Nazaretském, kterýž byl muž prorok, mocný v slovu i v skutku, před Bohem i přede vším lidem,
І спитався Він їх: „Що таке?“А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом.
20 A kterak jej vydali přední kněží a knížata naše na odsouzení k smrti, i ukřižovali jej.
Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́.
21 My pak jsme se nadáli, že by on měl vykoupiti lid Izraelský. Ale nyní tomu všemu třetí den jest dnes, jakž se to stalo.
А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося.
22 Ale i ženy některé z našich zděsily nás, kteréž ráno byly u hrobu,
А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували:
23 A nenalezše těla jeho, přišly, pravíce, že jsou také vidění andělské viděly, kteřížto praví, že by živ byl.
вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він.
24 I chodili někteří z našich k hrobu, a nalezli tak, jakž pravily ženy, ale jeho neviděli.
І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“.
25 Tedy on řekl k nim: Ó blázni a zpozdilí srdcem k věření všemu tomu, což mluvili Proroci.
Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки!
26 Zdaliž nemusil těch věcí trpěti Kristus a tak vjíti v slávu svou?
Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“
27 A počav od Mojžíše a všech Proroků, vykládal jim všecka ta písma, kteráž o něm byla.
І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́.
28 A vtom přiblížili se k městečku, do kteréhož šli, a on potrh se, jako by chtěl dále jíti.
І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі.
29 Ale oni přinutili ho, řkouce: Zůstaň s námi, nebo se již připozdívá, a den se nachýlil. I všel, aby s nimi zůstal.
А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути.
30 I stalo se, když seděl s nimi za stolem, vzav chléb, dobrořečil, a lámaje, podával jim.
І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав.
31 I otevříny jsou oči jejich, a poznali ho. On pak zmizel od očí jejich.
Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий...
32 I řekli vespolek: Zdaliž srdce naše v nás nehořelo, když mluvil nám na cestě a otvíral nám písma?
І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“
33 A vstavše v tu hodinu, vrátili se do Jeruzaléma, a nalezli shromážděných jedenácte, a ty, kteříž s nimi byli,
І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́,
34 Ani praví: Že vstal Pán právě, a ukázal se Šimonovi.
які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові.
35 I vypravovali oni také to, co se stalo na cestě, a kterak ho poznali v lámání chleba.
А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба.
36 A když oni o tom rozmlouvali, postavil se Ježíš uprostřed nich, a řekl jim: Pokoj vám.
І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“
37 Oni pak zhrozivše se a přestrašeni byvše, domnívali se, že by ducha viděli.
А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа.
38 I dí jim: Co se strašíte a myšlení vstupují na srdce vaše?
Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять?
39 Vizte ruce mé i nohy mé, žeť v pravdě já jsem. Dotýkejte se a vizte; neboť duch těla a kostí nemá, jako mne vidíte míti.
Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“.
40 A pověděv to, ukázal jim ruce i nohy.
І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги.
41 Když pak oni ještě nevěřili pro radost, ale divili se, řekl jim: Máte-li tu něco, ješto by se pojedlo?
І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“
42 A oni podali jemu kusu ryby pečené a plástu strdi.
Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го.
43 A vzav to, pojedl před nimi,
І, взявши, Він їв перед ними.
44 A řekl jim: Tatoť jsou slova, kteráž jsem mluvil vám, ještě byv s vámi: Že se musí naplniti všecko, což psáno jest v Zákoně Mojžíšově a v Prorocích i v Žalmích o mně.
І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“.
45 Tedy otevřel jim mysl, aby rozuměli Písmům.
Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння.
46 A řekl jim: Že tak psáno jest a tak musil Kristus trpěti, a třetího dne z mrtvých vstáti,
І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього,
47 A aby bylo kázáno ve jménu jeho pokání a odpuštění hříchů mezi všemi národy, počna od Jeruzaléma.
і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши.
48 Vy jste pak svědkové toho.
А ви свідки того́.
49 A aj, já pošli zaslíbení Otce svého na vás. Vy pak čekejte v městě Jeruzalémě, dokudž nebudete oblečeni mocí s výsosti.
І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“.
50 I vyvedl je ven až do Betany, a pozdvih rukou svých, dal jim požehnání.
І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх.
51 I stalo se, když jim žehnal, bral se od nich, a nesen jest do nebe.
І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись.
52 A oni poklonivše se jemu, navrátili se do Jeruzaléma s radostí velikou.
А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю.
53 A byli vždycky v chrámě, chválíce a dobrořečíce Boha. Amen.
І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.
