Lukáš 20
1 I stalo se v jeden den, když on učil lid v chrámě a kázal evangelium, že přišli k tomu přední kněží a zákoníci s staršími,
І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
2 I řekli jemu: Pověz nám, jakou mocí tyto věci činíš, aneb kdo tobě tuto moc dal?
та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“
3 I odpověděv, řekl jim: Otížiť se i já vás o jedné věci a odpověztež mi:
І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені:
4 Křest Janův s nebe-li byl, čili z lidí?
Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“
5 Oni pak uvažovali to mezi sebou, řkouce: Jestliže bychom řekli: S nebe, díť nám: Pročež jste tedy neuvěřili jemu?
Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“
6 Pakli díme: Z lidí, lid všecken ukamenuje nás; neb oni cele tak drží, že Jan jest prorok.
А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“.
7 I odpověděli: Že nevědí, odkud jest byl.
І вони відповіли, що не знають, ізвідки.
8 I řekl jim Ježíš: Aniž já vám povím, jakou mocí toto činím.
А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.
9 I počal lidu praviti podobenství toto: Èlověk jeden štípil vinici, a pronajal ji vinařům, a sám odšed podál byl tam za mnohé časy.
І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший.
10 A v čas slušný poslal k vinařům služebníka, aby z ovoce vinice dali jemu. Vinaři pak zmrskavše jej, pustili ho prázdného.
А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
11 A on poslal druhého služebníka. Oni pak i toho zmrskavše a zohavivše, pustili prázdného.
І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим.
12 I poslal třetího. Ale oni i toho zranivše, vystrčili ven.
І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
13 Tedy řekl Pán vinice: Co učiním? Pošli svého milého Syna. Snad když toho uzří, ostýchati se budou.
Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“.
14 Uzřevše pak vinaři, rozmlouvali mezi sebou, řkouce: Tentoť jest dědic; pojďte, zabijme jej, aby naše bylo dědictví.
Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“.
15 A vystrčivše jej ven z vinice, zamordovali ho. Což tedy učiní jim Pán vinice?
І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника?
16 Přijde a vyhladí vinaře ty, a dá vinici jiným. To uslyšavše, řekli: Odstup to.
Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“
17 A on pohleděv na ně, řekl: Co jest pak to, což napsáno jest: Kámen, kterýmž pohrdli dělníci, ten učiněn jest v hlavu úhelní.
А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем!
18 Každý, kdož padne na ten kámen, rozrazí se; a na kohož by on upadl, potřeť jej.
Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“.
19 I hledali přední kněží a zákoníci, jak by naň vztáhli ruce v tu hodinu, ale báli se lidu. Nebo porozuměli, že by na ně mluvil podobenství to.
А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
20 Tedy ukládajíce o něm, poslali špehéře, kteříž by se spravedlivými činili, aby ho polapili v řeči, a potom jej vydali vrchnosti a v moc hejtmanu.
І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника.
21 I otázali se ho oni, řkouce: Mistře víme, že právě mluvíš a učíš, a nepřijímáš osoby, ale v pravdě cestě Boží učíš.
І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
22 Sluší-li nám daň dávati císaři, čili nic?
Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“
23 Ale Ježíš rozuměje chytrosti jejich, dí jim: Co mne pokoušíte?
Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте?
24 Ukažte mi peníz. Èí má obraz a nápis? I odpověděvše, řekli: Císařův.
Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“Вони відказали: „Кесарів“.
25 On pak řekl jim: Dejtež tedy, co jest císařova, císaři, a což jest Božího, Bohu.
А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“
26 I nemohli ho za slovo popadnouti před lidem, a divíce se odpovědi jeho, umlkli.
І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.
27 Přistoupivše pak někteří z saduceů, (kteříž odpírají býti vzkříšení, ) otázali se ho,
І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його,
28 Řkouce: Mistře, Mojžíš napsal nám: Kdyby bratr něčí umřel, maje manželku, a umřel by bez dětí, aby ji pojal bratr jeho za manželku, a vzbudil símě bratru svému.
та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“.
29 I bylo sedm bratří, a první pojav ženu, umřel bez dětí.
Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер.
30 I pojal ji druhý, a umřel i ten bez dětí.
І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний.
31 A třetí pojal ji, též i všech těch sedm, a nezůstavivše semene, zemřeli.
І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
32 Nejposléze po všech umřela i žena.
А по всіх умерла й жінка.
33 Protož při vzkříšení kterého z nich bude manželka, poněvadž sedm jich mělo ji za manželku?
А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“.
Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку. (aiōn g165)
35 Ale ti, kteříž hodni jmíni budou dosáhnouti onoho věku a vzkříšení z mrtvých, ani se ženiti budou ani vdávati. (aiōn g165)
А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити, (aiōn g165)
36 Nebo ani umírati více nebudou moci, andělům zajisté rovni budou. A jsou synové Boží, poněvadž jsou synové vzkříšení.
ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши.
37 A že mrtví vstanou z mrtvých, i Mojžíš ukázal při onom kři, když nazývá Pána Bohem Abrahamovým a Bohem Izákovým a Bohem Jákobovým.
А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“.
38 Bůhť pak není mrtvých, ale živých, nebo všickni jsou jemu živi.
Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“
39 Tedy odpověděvše někteří z zákoníků, řekli: Mistře, dobře jsi pověděl.
Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“
40 I neodvážili se jeho na nic více tázati.
І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.
41 On pak řekl jim: Kterak někteří praví Krista býti synem Davidovým?
І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів?
42 A sám David praví v knihách Žalmových: Řekl Pán Pánu mému: Seď na pravici mé,
Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене,
43 Ažť i položím nepřátely tvé v podnož noh tvých.
поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
44 Poněvadž David jej Pánem nazývá, i kterakž syn jeho jest?
Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
45 I řekl učedlníkům svým přede vším lidem:
І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх:
46 Varujte se od zákoníků, kteříž rádi chodí v krásném rouše a milují pozdravování na trzích a přední stolice v školách a první místo na večeřích,
„Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах,
47 Kteříž zžírají domy vdovské pod zámyslem dlouhé modlitby. Tiť vezmou těžší odsouzení.
що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
