Plaè 3
1 Já jsem muž okoušející trápení od metly rozhněvání Božího.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Zahnal mne, a uvedl do tmy a ne k světlu.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Toliko proti mně se postavuje, a obrací ruku svou přes celý den.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Uvedl sešlost na tělo mé a kůži mou, a polámal kosti mé.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 Zastavěl mne a obklíčil přeodpornou hořkostí.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 Postavil mne v tmavých místech jako ty, kteříž již dávno zemřeli.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Ohradil mne, abych nevyšel; obtížil ocelivý řetěz můj.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 A jakžkoli volám a křičím, zacpává uši před mou modlitbou.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Ohradil cesty mé tesaným kamenem, a stezky mé zmátl.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Jest nedvěd číhající na mne, lev v skrejších.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Cesty mé stočil, anobrž roztrhal mne, a na to mne přivedl, abych byl pustý.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Natáhl lučiště své, a vystavil mne za cíl střelám.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 Postřelil ledví má střelami toulu svého.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Jsem v posměchu se vším lidem svým, a písničkou jejich přes celý den.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Sytí mne hořkostmi, opojuje mne pelynkem.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 Nadto potřel o kameníčko zuby mé, vrazil mne do popela.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 Tak jsi vzdálil, ó Bože, duši mou od pokoje, až zapomínám na pohodlí,
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 A říkám: Zahynulatě síla má i naděje má, kterouž jsem měl v Hospodinu.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 A však duše má rozvažujíc trápení svá a pláč svůj, pelynek a žluč,
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Rozvažujíc to ustavičně, ponižuje se ve mně.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 A přivodě sobě to ku paměti, (naději mám),
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Že veliké jest milosrdenství Hospodinovo, když jsme do konce nevyhynuli. Nepřestávajíť zajisté slitování jeho,
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 Ale nová jsou každého jitra; převeliká jest pravda tvá.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Díl můj jest Hospodin, říká duše má; protož naději mám v něm.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Dobrý jest Hospodin těm, jenž očekávají na něj, duši té, kteráž ho hledá.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Dobré jest trpělivě očekávajícímu na spasení Hospodinovo.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Dobré jest muži tomu, kterýž by nosil jho od dětinství svého,
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Kterýž by pak byl opuštěn, trpělivě se má v tom, což na něj vloženo,
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 Dávaje do prachu ústa svá, až by se ukázala naděje,
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Nastavuje líce tomu, kdož jej bije, a sytě se potupou.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Neboť nezamítá Pán na věčnost;
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Nýbrž ačkoli zarmucuje, však slitovává se podlé množství milosrdenství svého.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 Netrápíť zajisté z srdce svého, aniž zarmucuje synů lidských.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Aby kdo potíral nohama svýma všecky vězně v zemi,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 Aby nespravedlivě soudil muže před oblíčejem Nejvyššího,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 Aby převracel člověka v při jeho, Pán nelibuje.
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Kdo jest, ješto když řekl, stalo se něco, a Pán nepřikázal?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Z úst Nejvyššího zdali nepochází zlé i dobré?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Proč by tedy sobě stýskal člověk živý, muž nad kázní za hříchy své?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Zpytujme raději a ohledujme cest našich, a navraťme se až k Hospodinu.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Pozdvihujme srdcí i rukou svých k Bohu silnému v nebe.
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Myť jsme se zpronevěřili, a zpurní jsme byli, protož ty neodpouštíš.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Obestřels se hněvem a stiháš nás, morduješ a nešanuješ.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Obestřels se oblakem, aby nemohla proniknouti k tobě modlitba.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Za smeti a povrhel položil jsi nás u prostřed národů těchto.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Rozdírají na nás ústa svá všickni nepřátelé naši.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Strach a jáma potkala nás, zpuštění a setření.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Potokové vod tekou z očí mých pro potření dcery lidu mého.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Oči mé slzí bez přestání, proto že není žádného odtušení,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 Ažby popatřil a shlédl Hospodin s nebe.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Oči mé rmoutí duši mou pro všecky dcery města mého.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Loviliť jsou mne ustavičně, jako ptáče, nepřátelé moji bez příčiny.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 Uvrhli do jámy život můj, a přimetali mne kamením.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Rozvodnily se vody nad hlavou mou, řekl jsem: Jižtě po mně.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Vzývám jméno tvé, ó Hospodine, z jámy nejhlubší.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Hlas můj vyslýchával jsi; nezacpávejž ucha svého před vzdycháním mým a voláním mým.
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 V ten den, v němž jsem tě vzýval, přicházeje, říkávals: Neboj se.
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Pane, zasazuje se o při duše mé, vysvobozoval jsi život můj.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Vidíš, ó Hospodine, převrácenost, kteráž se mně děje, dopomoziž mi k spravedlnosti.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Vidíš všecko vymstívání se jejich, všecky úklady jejich proti mně.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Slýcháš utrhání jejich, ó Hospodine, i všecky obmysly jejich proti mně,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 Řeči povstávajících proti mně, a přemyšlování jejich proti mně přes celý den.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Pohleď, jak při sedání jejich i povstání jejich jsem písničkou jejich.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Dej jim odplatu, Hospodine, podlé díla rukou jejich.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Dej jim zatvrdilé srdce a prokletí své na ně.
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Stihej v prchlivosti, a vyhlaď je, ať nejsou pod nebem tvým.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
