Jan 11
1 Byl pak nemocen člověk nějaký jménem Lazar z Betany, totiž z městečka Marie a Marty, sestry její.
Був же один, що нездужав Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.
2 (A to byla ta Maria, kteráž pomazala Pána mastí a vytřela nohy jeho vlasy svými, jejížto bratr Lazar byl nemocen.)
Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.
3 Tedy poslaly k němu sestry jeho, řkouce: Pane, aj, ten, kteréhož miluješ, nemocen jest.
Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.
4 A uslyšav to Ježíš, řekl: Nemoc ta neníť k smrti, ale pro slávu Boží, aby oslaven byl Syn Boží skrze ni.
Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.
5 Miloval pak Ježíš Martu i sestru její i Lazara.
Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.
6 A jakž uslyšel, že by nemocen byl, i pozůstal za dva dni na tom místě, kdež byl.
Як же почув, що нездужав, тодї зоставсь у тому місці, де був, ще два дні.
7 Potom pak dí učedlníkům: Pojďme zase do Judstva.
Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
8 Řekli jemu učedlníci: Mistře, nyní hledali tě Židé kamenovati, a ty zase tam chceš jíti?
Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
9 Odpověděl Ježíš: Však dvanácte hodin za den jest. Chodí-li kdo ve dne, neurazí se; nebo světlo tohoto světa vidí.
Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить удень, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
10 Pakliť by kdo chodil v noci, urazíť se; nebo světla není v něm.
Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
11 To pověděl, a potom dí jim: Lazar, přítel náš, spí, ale jduť, abych jej ze sna probudil.
Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
12 I řekli učedlníci jeho: Pane, spí-liť, zdráv bude.
Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужав.
13 Ale Ježíš řekl o smrti jeho, oni pak domnívali se, že by o spání sna mluvil.
Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
14 Tedy řekl jim Ježíš zjevně: Lazar umřel.
Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
15 A raduji se pro vás, že jsem tam nebyl, abyste věřili. Ale pojďme k němu.
І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходімо до него.
16 I řekl Tomáš, kterýž slove Didymus, spoluučedlníkům: Pojďme i my, abychom zemřeli s ním.
Рече тодї Тома, на прізвище Близняк, товаришам ученикам: Ходімо й ми, щоб умерти з Ним.
17 Tedy přišel Ježíš, i nalezl ho již čtyři dni v hrobě pochovaného.
Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
18 Byla pak Betany blízko od Jeruzaléma, okolo honů patnácte.
Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдееять.
19 Mnozí pak z Židů byli přišli k Martě a Mariji, aby je těšili pro smrt bratra jejich.
І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
20 Tedy Marta, jakž uslyšela, že Ježíš jde, vyšla proti němu, ale Maria doma seděla.
Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сиділа в хатї.
21 I řekla Marta k Ježíšovi: Pane, kdybys ty byl zde, bratr můj byl by neumřel.
Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.
22 Ale i nyníť vím, že cožkoli požádal bys od Boha, dá tobě Bůh.
Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дась Тобі Бог.
23 Dí jí Ježíš: Vstaneť bratr tvůj.
Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
24 Řekla jemu Marta: Vím, že vstane při vzkříšení v den nejposlednější.
Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
25 Řekl jí Ježíš: Já jsem vzkříšení i život. Kdo věří ve mne, byť pak i umřel, živ bude.
Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому? (aiōn g165)
27 Řekla jemu: Ovšem, Pane, já jsem uvěřila, že jsi ty Kristus, Syn Boží, kterýž měl přijíti na svět.
Каже йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
28 A když to pověděla, odešla a zavolala tajně Marie, sestry své, řkuci: Mistr zde jest, a volá tebe.
І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
29 Ona jakž to uslyšela, vstala rychle, a šla k němu.
Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
30 (Ještě pak byl Ježíš nepřišel do městečka, ale byl na tom místě, kdež vyšla byla proti němu Marta.)
Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
31 Tedy Židé, kteříž s ní byli v domě a těšili ji, viděvše Mariji, že jest rychle vstala a vyšla, šli za ní, řkouce: Jde k hrobu, aby tam plakala.
Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
32 Ale Maria, když tam přišla, kdež byl Ježíš, uzřevši jej, padla k nohám jeho, a řekla jemu: Pane, bys ty byl zde, bratr můj byl by neumřel.
Мария ж, як прийшла, де був Ісус, й побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
33 Ježíš pak jakž uzřel, ana pláče, i Židy, kteříž byli s ní přišli, ani plačí, zastonal duchem, a zkormoutil se.
Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
34 A řekl: Kdež jste jej položili? Řkou jemu: Pane, pojď a pohleď.
і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
35 I zaplakal Ježíš.
І заплакав Ісус,
36 Tedy řekli Židé: Aj, kterak ho miloval!
Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
37 Někteří pak z nich řekli: Nemohl-liž jest tento, kterýž otevřel oči slepého, učiniti i toho, aby tento neumřel?
Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?
38 Ježíš pak opět zastonav sám v sobě, přišel k hrobu. Byla pak jeskyně, a kámen byl svrchu položen na ni.
Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
39 I dí Ježíš: Zdvihněte kámen. Řekla jemu Marta, sestra toho mrtvého: Pane, jižť smrdí; nebo čtyři dni v hrobě jest.
Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
40 Dí jí Ježíš: Všakť jsem řekl, že budeš-li věřiti, uzříš slávu Boží.
Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
41 Tedy zdvihli kámen, kdež byl mrtvý pochován. Ježíš pak pozdvihl vzhůru očí a řekl: Otče, děkuji tobě, že jsi mne slyšel.
Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
42 Já zajisté vím, že ty mne vždycky slyšíš, ale pro zástup, kterýž okolo stojí, řekl jsem, aby věřili, že jsi ty mne poslal.
Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.
43 A to pověděv, zavolal hlasem velikým: Lazaře, pojď ven!
се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!
44 I vyšel, kterýž byl umřel, maje svázané ruce i nohy rouchami, a tvář jeho šatem byla obvinuta. Řekl jim Ježíš: Rozvěžtež jej, a nechte, ať odejde.
І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.
45 Tedy mnozí z Židů, kteříž byli přišli k Mariji, viděvše, co jest učinil Ježíš, uvěřili v něho.
Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.
46 Někteří pak z nich odešli k farizeům a pověděli jim, co jest učinil Ježíš.
Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.
47 I sešli se přední kněží a farizeové v radu, a pravili: Co činíme? Tento člověk divy mnohé činí.
Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.
48 Necháme-li ho tak, všickni uvěří v něho, i přijdou Římané, a odejmou místo naše i lid.
Коли оставимо Його так, усї увіруютьв Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.
49 Jeden pak z nich, jménem Kaifáš, nejvyšším knězem jsa toho léta, řekl jim: Vy nic nevíte,
Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,
50 Aniž co o tom přemyšlujete, že jest užitečné nám, aby jeden člověk umřel za lid, a ne, aby všecken tento národ zahynul.
і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.
51 Toho pak neřekl sám od sebe, ale nejvyšším knězem byv léta toho, prorokoval, že jest měl Ježíš umříti za tento národ,
Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,
52 A netoliko za tento národ, ale také, aby syny Boží rozptýlené shromáždil v jedno.
і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.
53 Protož od toho dne spolu se o to radili, aby jej zabili.
З того ж дня нарадились, щоб убити Його.
54 Ježíš pak již nechodil zjevně mezi Židy, ale odšel odtud do krajiny, kteráž byla blízko pouště, do města, jenž slove Efraim, a tu bydlil s učedlníky svými.
Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустиш, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.
55 Byla pak blízko velikanoc Židovská. I šli mnozí do Jeruzaléma z krajiny té před velikonocí, aby se očistili.
Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.
56 I hledali Ježíše, a rozmlouvali vespolek, v chrámě stojíce: Co se vám zdá, že nepřišel k svátku?
Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?
57 Vydali pak byli přední kněží a farizeové mandát, jestliže by kdo zvěděl, kde by byl, aby pověděl, aby jej jali.
Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.
