Jób 30
1 Nyní pak posmívají se mi mladší mne, jejichž bych otců nechtěl byl postaviti se psy stáda svého.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Ač síla rukou jejich k čemu by mi byla? Zmařena jest při nich starost jejich.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Nebo chudobou a hladem znuzeni, utíkali na planá, tmavá, soukromná a pustá místa.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Kteříž trhali zeliny po chrastinách, ano i koření, a jalovec za pokrm byl jim.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Z prostřed lidí vyháníni byli; povolávali za nimi, jako za zlodějem,
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Tak že musili bydliti v výmolích potoků, v děrách země a skálí.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 V chrastinách řvali, pod trní se shromažďovali,
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Lidé nejnešlechetnější, nýbrž lidé bez poctivosti, menší váhy i než ta země.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Nyní, pravím, jsem jejich písničkou, jsa jim učiněn za přísloví.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 V ošklivosti mne mají, vzdalují se mne, a na tvář mou nestydí se plvati.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Nebo Bůh mou vážnost odjal, a ssoužil mne; pročež uzdu před přítomností mou svrhli.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Po pravici mládež povstává, nohy mi podrážejí, tak že šlapáním protřeli ke mně stezky nešlechetnosti své.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Mou pak stezku zkazili, k bídě mé přidali, ač jim to nic nepomůže.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Jako širokou mezerou vskakují, a k vyplénění mému valí se.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Obrátily se na mne hrůzy, stihají jako vítr ochotnost mou, nebo jako oblak pomíjí zdraví mé.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 A již ve mně rozlila se duše má, pochytili mne dnové trápení mého,
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Kteréž v noci vrtá kosti mé ve mně; pročež ani nervové moji neodpočívají.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Oděv můj mění se pro násilnou moc bolesti, kteráž mne tak jako obojek sukně mé svírá.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Uvrhl mne do bláta, tak že jsem již podobný prachu a popelu.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Volám k tobě, ó Bože, a neslyšíš mne; postavuji se, ale nehledíš na mne.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Obrátils mi se v ukrutného nepřítele, silou ruky své mi odporuješ.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Vznášíš mne u vítr, sázíš mne na něj, a k rozplynutí mi přivodíš zdravý soud.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Nebo vím, že mne k smrti odkážeš, a do domu, do něhož se shromažďuje všeliký živý.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Jistě žeť nevztáhne Bůh do hrobu ruky, by pak, když je stírá, i volali.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Zdaliž jsem neplakal nad tím, kdož okoušel zlých dnů? Duše má kormoutila se nad nuzným.
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Když jsem dobrého čekal, přišlo mi zlé; nadál jsem se světla, ale přišla mrákota.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Vnitřností mé zevřely, tak že se ještě neupokojily; předstihli mne dnové trápení.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Chodím osmahlý, ne od slunce, povstávaje, i mezi mnohými křičím.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Bratrem učiněn jsem draků, a tovaryšem mladých pstrosů.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Kůže má zčernala na mně, a kosti mé vyprahly od horkosti.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 A protož v kvílení obrátila se harfa má, a píšťalka má v hlas plačících.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
