Jób 29
1 Ještě dále Job vedl řeč svou, a řekl:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Ó bych byl jako za časů předešlých, za dnů, v nichž mne Bůh zachovával,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 Dokudž svítil svící svou nad hlavou mou, při jehož světle chodíval jsem v temnostech,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 Tak jako jsem byl za dnů mladosti své, dokudž přívětivost Boží byla v stanu mém,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 Dokudž ještě Všemohoucí byl se mnou, a všudy vůkol mne dítky mé,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 Když šlepěje mé máslem oplývaly, a skála vylévala mi prameny oleje,
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Když jsem vycházel k bráně skrze město, a na ulici strojíval sobě stolici svou.
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Jakž mne spatřovali mládenci, skrývali se, starci pak povstávali a stáli.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Knížata choulili se v řečech, anobrž ruku kladli na ústa svá.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 Hlas vývod se tratil, a jazyk jejich lnul k dásním jejich.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Nebo ucho slyše, blahoslavilo mne, a oko vida, posvědčovalo mi,
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Že vysvobozuji chudého volajícího, a sirotka, i toho, kterýž nemá spomocníka.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Požehnání hynoucího přicházelo na mne, a srdce vdovy k plésání jsem vzbuzoval.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 V spravedlnost jsem se obláčel, a ona ozdobovala mne; jako plášť a koruna byl soud můj.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Místo očí býval jsem slepému, a místo noh kulhavému.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Byl jsem otcem nuzných, a na při, jíž jsem nebyl povědom, vyptával jsem se.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 A tak vylamoval jsem třenovní zuby nešlechetníka, a z zubů jeho vyrážel jsem loupež.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 A protož jsem říkal: V hnízdě svém umru, a jako písek rozmnožím dny.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Kořen můj rozloží se při vodách, a rosa nocovati bude na ratolestech mých.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Sláva má mladnouti bude při mně, a lučiště mé v ruce mé obnovovati se.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Poslouchajíce, čekali na mne, a přestávali na radě mé.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Po slovu mém nic neměnili, tak na ně dštila řeč má.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Nebo očekávali mne jako deště, a ústa svá otvírali jako k přívalu žádostivému.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Žertoval-li jsem s nimi, nevěřili; pročež u vážnosti mne míti neoblevovali.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Přišel-li jsem kdy k nim, sedal jsem na předním místě, a tak bydlil jsem jako král v vojště, když smutných potěšuje.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
