Jób 21
1 A odpovídaje Job, řekl:
А Йов відповів та й сказав:
2 Poslouchejte pilně řeči mé, a bude mi to za potěšení od vás.
„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Postrpte mne, abych i já mluvil, a když odmluvím, posmívejž se.
Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Zdaliž já před člověkem naříkám? A poněvadž jest proč, jakž nemá býti ssoužen duch můj?
Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Pohleďte na mne, a užasněte se, a položte prst na ústa.
Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 Ano já sám, když rozvažuji své bídy, tedy se děsím, a spopadá tělo mé hrůza.
І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Proč bezbožní živi jsou, k věku starému přicházejí, též i bohatnou?
Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Símě jejich stálé jest před oblíčejem jejich s nimi, a rodina jejich před očima jejich.
Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Domové jejich bezpečni jsou před strachem, aniž metla Boží na nich.
Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Býk jejich připouštín bývá, ale ne na prázdno; kráva jejich rodí, a nepotracuje plodu.
Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Vypouštějí jako stádo maličké své, a synové jejich poskakují.
Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 Povyšují hlasu při bubnu a harfě, a veselí se k zvuku muziky.
Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л. (Sheol h7585)
14 Kteříž říkají Bohu silnému: Odejdi od nás, nebo známosti cest tvých neoblibujeme.
А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Kdo jest Všemohoucí, abychom sloužili jemu? A jaký toho zisk, že bychom se modlili jemu?
Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 Ale pohleď, že není v moci jejich štěstí jejich, pročež rada bezbožných vzdálena jest ode mne.
Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Èasto-liž svíce bezbožných hasne? Přichází-liž na ně bída jejich? Poděluje-liž je bolestmi Bůh v hněvě svém?
Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Bývají-liž jako plevy před větrem, a jako drtiny, kteréž zachvacuje vicher?
Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 Odkládá-liž Bůh synům bezbožníka nepravost jeho? Odplacuje-liž jemu tak, aby to znáti mohl,
„Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 A aby viděly oči jeho neštěstí jeho, a prchlivost Všemohoucího že by pil?
Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 O dům pak jeho po něm jaká jest péče jeho, když počet měsíců jeho bude umenšen?
Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Zdali Boha silného kdo učiti bude umění, kterýž sám vysokosti soudí?
Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Tento umírá v síle dokonalosti své, všelijak bezpečný a pokojný.
Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 Prsy jeho plné jsou mléka, a mozk kostí jeho svlažován bývá.
діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 Jiný pak umírá v hořkosti ducha, kterýž nikdy nejídal s potěšením.
А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 Jednostejně v prachu lehnou, a červy se rozlezou.
та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 Aj, známť myšlení vaše, a chytrosti, kteréž proti mně neprávě vymýšlíte.
Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Nebo pravíte: Kde jest dům urozeného? A kde stánek příbytků bezbožných?
Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 Což jste se netázali jdoucích cestou? Zkušení-liž aspoň jejich nepovolíte,
Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 Že v den neštěstí ochranu mívá bezbožný, v den, pravím, rozhněvání přistřín bývá?
що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Kdo jemu oznámí zjevně cestu jeho? Aneb za to, co činil, kdo jemu odplatí?
Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 A však i on k hrobu vyprovozen bude, a tam zůstane.
І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Sladnou jemu hrudy údolí, nadto za sebou všecky lidi táhne, těch pak, kteříž ho předešli, není počtu.
Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 Hle, jak vy mne marně troštujete, nebo v odpovědech vašich nezůstává než faleš.
І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
