Jób 19
1 Tedy odpověděv Job, řekl:
А Йов відповів та й сказав:
2 Dokudž trápiti budete duši mou, a dotírati na mne řečmi svými?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Již na desetkrát zhaněli jste mne, aniž se stydíte, že se zatvrzujete proti mně.
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Ale nechť jest tak, že jsem zbloudil, při mně zůstane blud můj.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 Jestliže se pak vždy proti mně siliti chcete, a obviňujíc mne, za pomoc sobě bráti proti mně potupu mou:
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Tedy vězte, že Bůh podvrátil mne, a sítí svou otáhl mne.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Nebo aj, volám-li pro nátisk, nemám vyslyšení; křičím-li, není rozsouzení.
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Cestu mou zapletl tak, abych nikoli projíti nemohl, a stezky mé temnostmi zastřel.
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Slávu mou se mne strhl, a sňal korunu s hlavy mé.
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Zpodvracel mne všudy vůkol, abych zahynul, a vyvrátil jako strom naději mou.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 Nadto zažžel proti mně prchlivost svou, a přičtl mne mezi nepřátely své.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Pročež přitáhše houfové jeho, učinili sobě ke mně cestu, a vojensky se položili okolo stanu mého.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Bratří mé ode mne vzdálil, a známí moji všelijak se mne cizí.
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Opustili mne příbuzní moji, a známí moji zapomenuli se na mne.
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Podruhové domu mého a děvky mé za cizího mne mají, cizozemec jsem před očima jejich.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 Na služebníka svého volám, ale neozývá se, i když ho ústy svými pěkně prosím.
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Dýchání mého štítí se manželka má, ačkoli pokorně jí prosím, pro dítky života mého.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Nadto i ti nejšpatnější pohrdají mnou; i když povstanu, utrhají mi.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 V ošklivost mne sobě vzali všickni rádcové moji, a ti, kteréž miluji, obrátili se proti mně.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 K kůži mé jako k masu mému přilnuly kosti mé, kůže při zubích mých toliko v cele zůstala.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Slitujte se nade mnou, slitujte se nade mnou, vy přátelé moji; nebo ruka Boží se mne dotkla.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Proč mi se protivíte tak jako Bůh silný, a masem mým nemůžte se nasytiti?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 Ó kdyby nyní sepsány byly řeči mé, ó kdyby v knihu vepsány byly,
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 Anobrž rafijí železnou a olovem na věčnost na skále aby vyryty byly.
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Ačkoli já vím, že vykupitel můj živ jest, a že v den nejposlednější nad prachem se postaví.
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 A ač by kůži mou i tělo červi zvrtali, však vždy v těle svém uzřím Boha.
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 Kteréhož já uzřím sobě, a oči mé spatří jej, a ne jiný, jakkoli zhynula ledví má u vnitřnosti mé.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Ješto byste říci měli: I pročež ho trápíme? poněvadž základ dobré pře při mně se nalézá.
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Bojte se meče, nebo pomsta za nepravosti jest meč, a vězte, žeť bude soud.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
