Jób 16
1 A odpovídaje Job, řekl:
А Йов відповів та й сказав:
2 Slyšel jsem již podobných věcí mnoho; všickni vy nepříjemní jste těšitelé.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Bude-liž kdy konec slovům povětrným? Aneb co tě popouzí, že tak mluvíš?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Zdaliž bych já tak mluviti mohl, jako vy, kdybyste byli na místě mém? Shromažďoval-li bych proti vám slova, aneb potřásal na vás hlavou svou?
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 Nýbrž posiloval bych vás ústy svými, a otvírání rtů mých krotilo by bolest.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Buď že mluvím, neumenšuje se bolesti mé, buď že tak nechám, neodchází ode mne.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Ale ustavičně zemdlívá mne; nebo jsi mne, ó Bože, zbavil všeho shromáždění mého.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 A vrásky jsi mi zdělal; což mám za svědka, ano patrná na mně hubenost má na tváři mé to osvědčuje.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Prchlivost jeho zachvátila mne, a vzal mne v nenávist, škřipě na mne zuby svými; jako nepřítel můj zaostřil oči své na mne.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Rozedřeli na mne ústa svá, potupně mne poličkujíce, proti mně se shromáždivše.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Vydal mne Bůh silný nešlechetníku, a v ruce bezbožných uvedl mne.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Pokoje jsem užíval, však potřel mne, a uchopiv mne za šíji mou, roztříštil mne, a vystavil mne sobě za cíl.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Obklíčili mne střelci jeho, rozťal ledví má beze vší lítosti, a vylil na zem žluč mou.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Ranil mne ranou na ránu, outok učinil na mne jako silný.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Žíni jsem ušil na zjízvenou kůži svou, a zohavil jsem v prachu sílu svou.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Tvář má oduřavěla od pláče, a na víčkách mých stín smrti jest.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Ne pro nějaké bezpraví v rukou mých; nebo i modlitba má čistá jest.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Ó země, nepřikrývej krve mé, a nechť nemá místa volání mé.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Aj, nyní jestiť i v nebesích svědek můj, svědek můj, pravím, jest na výsostech.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Ó mudráci moji, přátelé moji, k Bohuť slzí oko mé.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Ó by lze bylo muži v hádku s ním se vydati, jako synu člověka s přítelem svým.
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Nebo léta mně odečtená přicházejí, a cestou, kterouž se zase nenavrátím, již se beru.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
