Jób 14
1 Èlověk narozený z ženy jest krátkého věku a plný lopotování.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Jako květ vychází a podťat bývá, a utíká jako stín, a netrvá.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 A však i na takového otvíráš oko své, a mne uvodíš k soudu s sebou.
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Kdo toho dokáže, aby čistý z nečistého pošel? Ani jeden.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Poněvadž vyměřeni jsou dnové jeho, počet měsíců jeho u tebe, a cíles jemu položil, kterýchž by nepřekračoval:
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Odvrať se od něho, ať oddechne sobě, a zatím aby přečekal jako nájemník den svůj.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 O stromu zajisté jest naděje, by i podťat byl, že se zase zotaví, a výstřelek jeho nevyhyne,
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 By se pak i sstaral v zemi kořen jeho, a v prachu již jako umřel peň jeho:
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Avšak jakž počije vláhy, zase se pučí, a zahustí jako keř.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Ale člověk umírá, mdlobou přemožen jsa, a když vypustí duši člověk, kam se poděl?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Jakož ucházejí vody z jezera, a řeka opadá a vysychá:
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Tak člověk, když lehne, nevstává zase dotud, dokudž nebes stává. Nebývajíť vzbuzeni lidé, aniž se probuzují ze sna svého.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Ó kdybys mne v hrobě schoval, a skryl mne, dokudž by nebyl odvrácen hněv tvůj, ulože mi cíl, abys se rozpomenul na mne. (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Když umře člověk, zdaliž zase ožive? Po všecky tedy dny vyměřeného času svého očekávati budu, až přijde proměna při mně.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Zavoláš, a já se ohlásím tobě, díla rukou svých budeš žádostiv,
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Ačkoli nyní kroky mé počítáš, aniž shovíváš hříchům mým,
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Ale zapečetěné maje jako v pytlíku přestoupení mé, ještě přikládáš k nepravosti mé.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Jistě že jako hora padnuc, rozdrobuje se, a skála odsedá z místa svého,
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Jako kamení stírá voda, a povodní zachvacuje, což z prachu zemského samo od sebe roste: tak i ty naději člověka v nic obracíš.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Přemáháš jej ustavičně, tak aby odjíti musil; proměňuješ tvář jeho, a propouštíš jej.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Budou-li slavní synové jeho, nic neví; pakli v potupě, nic o ně nepečuje.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Toliko tělo jeho, dokudž živ jest, bolestí okouší, a duše jeho v něm kvílí.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
