Jób 10
1 Stýště se duši mé v životě mém, vypustím nad sebou naříkání své, mluviti budu v hořkosti duše své.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Dím Bohu: Neodsuzuj mne, oznam mi, proč se nesnadníš se mnou?
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Jaký máš na tom užitek, že mne ssužuješ, že pohrdáš dílem rukou svých, a radu bezbožných osvěcuješ?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Zdali oči tělesné máš? Zdali tak, jako hledí člověk, ty hledíš?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Zdaž jsou jako dnové člověka dnové tvoji, a léta tvá podobná dnům lidským,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 Že vyhledáváš nepravosti mé, a na hřích můj se vyptáváš?
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 Ty víš, žeť nejsem bezbožný, ačkoli není žádného, kdo by mne vytrhl z ruky tvé.
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Ruce tvé sformovaly mne, a učinily mne, a teď pojednou všudy vůkol hubíš mne.
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Pamětliv buď, prosím, že jsi mne jako hlinu učinil, a že v prach zase obrátíš mne.
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Zdalis mne jako mléka neslil, a jako syření neshustil?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Kůží a masem přioděl jsi mne, a kostmi i žilami spojils mne.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Života z milosrdenství udělil jsi mi, přesto navštěvování tvé ostříhalo dýchání mého.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Ale toto skryl jsi v srdci svém; vím, žeť jest to při tobě.
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 Jakž zhřeším, hned mne šetříš, a od nepravosti mé neočišťuješ mne.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Jestliže jsem bezbožný, běda mně; pakliť jsem spravedlivý, ani tak nepozdvihnu hlavy, nasycen jsa hanbou, a vida trápení své,
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 Kteréhož vždy více přibývá. Honíš mne jako lev, a jedno po druhém divně se mnou zacházíš.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Obnovuješ svědky své proti mně, a rozmnožuješ rozhněvání své na mne; vojska jedna po druhých jsou proti mně.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Proč jsi jen z života vyvedl mne? Ó bych byl zahynul, aby mne bylo ani oko nevidělo,
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 A abych byl, jako by mne nikdy nebylo, z života do hrobu abych byl vnesen.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Zdaliž jest mnoho dnů mých? Ponechejž tedy a popusť mne, abych maličko pookřál,
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 Prvé než odejdu tam, odkudž se zase nenavrátím, do krajiny tmavé, anobrž stínu smrti,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 Do krajiny, pravím, tmavé, kdež jest sama mrákota stínu smrti, a kdež není žádných proměn, ale sama pouhá mrákota.
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
