Žalmy 104
1 Dobrořeč duše má Hospodinu. Hospodine Bože můj, velmi jsi veliký, velebnost a krásu jsi oblékl.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Přioděls se světlem jako rouchem, roztáhls nebesa jako kortýnu.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Kterýž sklenul na vodách paláce své, kterýž užívá hustých oblaků místo vozů, a vznáší se na peří větrovém.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Kterýž činí posly své duchy, služebníky své oheň plápolající.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Založil zemi na sloupích jejich, tak že se nepohne na věky věků.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Propastí jako rouchem byl jsi ji přioděl, i nad horami stály vody.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 K žehrání tvému rozběhly se, před hřmotem hromu tvého pospíšily,
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 (Vystoupily hory, snížilo se údolí), na místo, kteréž jsi jim založil.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Meze jsi položil, aby jich nepřestupovaly, ani se navracovaly k přikrývání země.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Kterýž vypouštíš potoky přes údolé, aby tekli mezi horami,
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 A nápoj dávali všechněm živočichům polním. Tuť uhašují oslové divocí žízeň svou.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Při nich hnízdí se ptactvo nebeské, a z prostřed ratolestí hlas svůj vydává.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Kterýž svlažuješ hory z výsostí svých, aby ovocem činů tvých sytila se země.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Dáváš, aby rostla tráva dobytku, a bylina ku potřebě člověku, abys tak vyvodil chléb z země,
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 A víno, jenž obveseluje srdce člověka. Činí, aby se stkvěla tvář od oleje, ano i pokrmem zdržuje život lidský.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Nasyceno bývá i dříví Hospodinovo, cedrové Libánští, kteréž štípil.
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Na nichž se ptáci hnízdí, i čáp příbytek svůj má na jedlí.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Hory vysoké jsou kamsíků, skály útočiště králíků.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Učinil měsíc k jistým časům, a slunce zná západ svůj.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Uvodíš tmu, a bývá noc, v níž vybíhají všickni živočichové lesní:
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Lvíčata řvoucí po loupeži, aby hledali od Boha silného pokrmu svého.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Když slunce vychází, zase shromažďují se, a v doupatech svých se ukládají.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Člověk vychází ku práci své, a k dílu svému až do večera.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Jak mnozí a velicí jsou skutkové tvoji, Hospodine! Všeckys je moudře učinil, plná jest země bohatství tvého.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 V moři pak velikém a přeširokém, tamť jsou hmyzové nesčíslní, a živočichové malí i velicí.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Tuť bárky přecházejí i velryb, kteréhož jsi stvořil, aby v něm hrál.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Všecko to na tě očekává, abys jim dával pokrm časem svým.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Když jim dáváš, sbírají; když otvíráš ruku svou, nasyceni bývají dobrými věcmi.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Když skrýváš tvář svou, rmoutí se; když odjímáš ducha jejich, hynou, a v prach svůj se navracejí.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Vysíláš ducha svého, a zase stvořeni bývají, a obnovuješ tvář země.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Budiž sláva Hospodinova na věky, rozveselujž se Hospodin v skutcích svých.
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 On když pohledí na zemi, anať se třese; když se dotkne hor, anť se kouří.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Zpívati budu Hospodinu, dokudž jsem živ; žalmy Bohu svému zpívati budu, pokudž mne stává.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Libé bude přemyšlování mé o něm, jáť rozveselím se v Hospodinu.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Ó by hříšníci vyhynuli z země, a bezbožných aby již nebylo. Dobrořeč duše má Hospodinu. Halelujah.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
