Jób 4
1 Jemuž odpovídaje Elifaz Temanský, řekl:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Počneme-li mluviti s tebou, neponeseš-liž toho těžce? Ale kdož by se zdržeti mohl, aby neměl mluviti?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Aj, učívals mnohé, a rukou opuštěných jsi posiloval.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Padajícího pozdvihovals řečmi svými, a kolena zemdlená jsi zmocňoval.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Nyní pak, jakž toto přišlo na tebe, těžce to neseš, a jakž tě dotklo, předěšen jsi.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Nebylo-liž náboženství tvé nadějí tvou, a upřímost cest tvých očekáváním tvým?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Rozpomeň se, prosím, kdo jest kdy nevinný zahynul? Aneb kde upřímí vyhlazeni jsou?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Jakož jsem já vídal ty, kteříž orali nepravost, a rozsívali převrácenost, že ji i žali.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Od dchnutí Božího hynou, a duchem prchlivosti jeho v nic obracíni bývají.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Řvání lva a hlas lvice a zubové mladých lvíčat setříni bývají.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Hyne lev, že nemá loupeže, a lvíčata mladá rozptýlena bývají.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Nebo i tajně doneslo se mne slovo, a pochopilo ucho mé něco maličko toho.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 V přemyšlováních z vidění nočních, když připadá tvrdý sen na lidi,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Strach připadl na mne a lekání, kteréž předěsilo všecky kosti mé.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Duch zajisté před tváří mou šel, tak že vlasové vstávali na těle mém.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Zastavil se, ale neznal jsem tváři jeho; tvárnost jen byla před očima mýma. Mezi tím mlče, slyšel jsem hlas:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Zdaliž může člověk spravedlivějším býti než Bůh, aneb muž čistším nad toho, kterýž ho učinil?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Ano mezi služebníky jeho není dokonalosti, a při andělích svých zanechal nedostatku.
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Čím více při těch, kteříž bydlejí v domích hliněných, jejichž základ jest na prachu, a setříni bývají snáze než mol.
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Od jitra až do večera stíráni bývají, a kdož toho nerozvažují, na věky zahynou.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Zdaliž nepomíjí sláva jejich s nimi? Umírají, ale ne v moudrosti.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
