Jób 3
1 Potom otevřev Job ústa svá, zlořečil dni svému.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Nebo mluvě Job, řekl:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Ó by byl zahynul ten den, v němž jsem se naroditi měl, i noc, v níž bylo řečeno: Počat jest pacholík.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Ten den ó by byl obrácen v temnost, aby ho byl nevyhledával Bůh shůry, a nebyl osvícen světlem.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Ó by jej byly zachvátily tmy a stín smrti, a aby jej byla přikvačila mračna, a předěsila horkost denní.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Ó by noc tu mrákota byla opanovala, aby nebyla připojena ke dnům roku, a v počet měsíců nepřišla.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Ó by noc ta byla osaměla, a zpěvu aby nebylo v ní.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Ó by jí byli zlořečili ti, kteříž proklínají den, hotovi jsouce vzbuditi velryba.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Ó by se byly hvězdy zatměly v soumraku jejím, a očekávajíc světla, aby ho nebyla dočekala, ani spatřila záře jitřní.
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Nebo nezavřela dveří života mého, ani skryla trápení od očí mých.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Proč jsem neumřel v matce, aneb vyšed z života, proč jsem nezahynul?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Proč jsem vzat byl na klín, a proč jsem prsí požíval?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Nebo bych nyní ležel a odpočíval, spal bych a měl bych pokoj,
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 S králi a radami země, kteříž sobě vzdělávali místa pustá,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Aneb s knížaty, kteříž měli zlato, a domy své naplňovali stříbrem.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Aneb jako nedochůdče nezřetelné proč jsem nebyl, a jako nemluvňátka, kteráž světla neviděla?
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Tamť bezbožní přestávají bouřiti, a tamť odpočívají ti, jenž v práci ustali.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Také i vězňové pokoj mají, a neslyší více hlasu násilníka.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Malý i veliký tam jsou rovni sobě, a služebník jest prost pána svého.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Proč Bůh dává světlo zbědovanému a život těm, kteříž jsou ducha truchlivého?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Kteříž očekávají smrti, a není jí, ačkoli jí hledají pilněji než skrytých pokladů?
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Kteříž by se veselili s plésáním a radovali, když by nalezli hrob?
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Člověku, jehož cesta skryta jest, a jehož Bůh přistřel?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Nebo před pokrmem mým vzdychání mé přichází, a rozchází se jako voda řvání mé.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 To zajisté, čehož jsem se lekal, stalo se mi, a čehož jsem se obával, přišlo na mne.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Neměl jsem pokoje, aniž jsem se ubezpečil, ani odpočíval, až i přišlo pokušení toto.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
