Job 6
1 A Job progovori i reče:
А Йов відповів та й сказав:
2 “O, kad bi se jad moj izmjeriti mog'o, a nevolje moje stavit' na tezulju!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Teže one jesu od sveg pijeska morskog, i stoga mi riječi zastraniti znaju.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Strijele Svesilnoga u mojem su mesu, ljuti otrov njihov ispija mi dušu, Božje se strahote oborile na me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 TÓa, kraj svježe trave njače li magarac, muče li goveče kraj punih jasala?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Zar hranu bljutavu jedemo bez soli? Zar kakove slasti ima u bjelancu?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Al' ono što mi se gadilo dotaći, to mi je sada sva hrana u bolesti.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 O, da bi se molba moja uslišala, da mi Bog ispuni ono čem se nadam!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 O, kada bi me Bog uništiti htio, kada bi mahnuo rukom da me satre!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Za mene bi prava utjeha to bila, klicati bih mog'o u mukama teškim što se ne protivljah odluci Svetoga.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Zar snage imam da mogu čekati? Radi kakve svrhe da ja duže živim?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Zar je snaga moja k'o snaga kamena, zar je tijelo moje od mjedi liveno?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Na što se u sebi osloniti mogu? Zar mi svaka pomoć nije uskraćena?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Tko odbija milost bližnjemu svojemu, prezreo je strah od Boga Svesilnoga.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Kao potok me iznevjeriše braća, kao bujice zimske svoje korito.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Od leda mutne vode im se nadimlju, 'bujaju od snijega što se topit' stao;
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 al u doba sušno naskoro presahnu, od žege ishlape tada iz korita.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Karavane zbog njih skreću sa putova, u pustinju zađu i u njoj se gube.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Karavane temske očima ih traže, putnici iz Šebe nadaju se njima.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 A kad do njih dođu, nađu se u čudu, jer su se u nadi svojoj prevarili.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 U ovom ste času i vi meni takvi: vidjeste strahotu pa se preplašiste.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Rekoh li vam možda: 'Darujte mi štogod, poklonite nešto od svojega blaga;
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 iz šake dušmanske izbavite mene, oslobodite me silnikova jarma?'
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Vi me poučite, pa ću ušutjeti, u čem je moj prijestup, pokažite meni.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 O, kako su snažne besjede iskrene! Al' kamo to vaši smjeraju prijekori?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Mislite li možda prekoriti riječi? TÓa u vjetar ide govor očajnikov!
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Nad sirotom kocku zar biste bacali i sa prijateljem trgovali svojim?
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 U oči me sada dobro pogledajte, paz'te neću li vam slagati u lice.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Povucite riječ! Kakve li nepravde! Povucite riječ, neporočan ja sam!
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Zar pakosti ima na usnama mojim? Zar nesreću svaku okusio nisam?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
