Job 37
1 Da, od toga i moje srce drhti i s mjesta svoga iskočiti hoće.
Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Čujte, čujte gromor glasa njegova, tutnjavu što mu iz usta izlazi.
Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 Gle, munja lijeće preko cijelog neba - i sijevne blijesak s kraja na kraj zemlje -
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 iza nje silan jedan glas se ori: to On gromori glasom veličajnim. Munje mu lete, nitko ih ne priječi, tek što mu je glas jednom odjeknuo.
За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Da, Bog gromori glasom veličajnim, djela velebna, neshvatljiva stvara.
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 Kad snijegu kaže: 'Zasniježi po zemlji!' i pljuskovima: 'Zapljuštite silno!'
До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 svakom čovjeku zapečati ruke da svi njegovo upoznaju djelo.
Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 U brlog se tad zvijeri sve uvuku i na svojem se šćućure ležaju.
І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 S južne se strane podiže oluja, a studen vjetri sjeverni donose.
Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Već led od daha Božjega nastaje i vodena se kruti površina.
Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 I opet vodom puni on oblake, i sijevat' stanu oblaci munjama;
Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 kruže posvuda po volji njegovoj, što im naloži, to će izvršiti na licu cijelog kruga zemaljskoga.
і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 Šalje ih - ili da kazni narode, ili da ih milosrđem obdari.
він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Poslušaj ovo, Jobe, umiri se i promotri djela Božja čudesna.
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Znaš li kako Bog njima zapovijeda, kako munju iz oblaka svog pušta?
Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Znaš li o čem vise gore oblaci? Čudesna to su znanja savršenog.
Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 Kako ti gore od žege haljine u južnom vjetru kad zemlja obamre?
ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Zar si nebesa s njim ti razapeo, čvrsta poput ogledala livenog?
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 DÓe naputi me što da mu kažemo: zbog tmine se ne snalazimo više.
Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Zar ćeš mu reći: 'Hoću govoriti'? Ili na propast vlastitu pristati?
Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 Tko, dakle, može u svjetlost gledati na nebesima što se sja blistavo kada oblake rastjeraju vjetri?
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Sa sjevera k'o zlato je bljesnulo: veličanstvom strašnim Bog se odjenu!
Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Da, Svesilnog doseći ne možemo, neizmjeran je u moći i sudu, velik u pravdi, nikog on ne tlači.
Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Zato ljudi svi neka ga se boje! Na mudrost oholu on i ne gleda!”
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
