Job 29
1 Job nastavi svoju besjedu i reče:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 “O, da mi je prošle proživjet' mjesece, dane one kad je Bog nada mnom bdio,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 kad mi je nad glavom njegov sjao žižak a kroz mrak me svjetlo njegovo vodilo,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 kao u dane mojih zrelih jeseni kad s mojim stanom Bog prijateljevaše,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 kada uz mene još bijaše Svesilni i moji me okruživahu dječaci,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 kada mi se noge u mlijeku kupahu, a potokom ulja ključaše mi kamen!
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Kada sam na vrata gradska izlazio i svoju stolicu postavljao na trg,
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 vidjevši me, sklanjali bi se mladići, starci bi ustavši stojeći ostali.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Razgovor bi prekidali uglednici i usta bi svoja rukom zatvarali.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 Glavarima glas bi sasvim utihnuo, za nepce bi im se zalijepio jezik.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Tko god me slušao, blaženim me zvao, hvalilo me oko kad bi me vidjelo.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Jer, izbavljah bijednog kada je kukao i sirotu ostavljenu bez pomoći.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Na meni bješe blagoslov izgubljenih, srcu udovice ja veselje vraćah.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Pravdom se ja kao haljinom odjenuh, nepristranost bje mi plaštem i povezom.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Bjeh oči slijepcu i bjeh noge bogalju,
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 otac ubogima, zastupnik strancima.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Kršio sam zube čovjeku opaku, plijen sam čupao iz njegovih čeljusti.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Govorah: 'U svom ću izdahnuti gnijezdu, k'o palma, bezbrojne proživjevši dane.'
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Korijenje se moje sve do vode pruža, na granama mojim odmara se rosa.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Pomlađivat će se svagda slava moja i luk će mi se obnavljati u ruci.'
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Slušali su željno što ću im kazati i šutjeli da od mene savjet čuju.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Na riječi mi ne bi ništa dometali i besjede su mi daždile po njima.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Za mnom žudjeli su oni k'o za kišom, otvarali usta k'o za pljuskom ljetnim.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Osmijeh moj bijaše njima ohrabrenje; pazili su na vedrinu moga lica.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Njima ja sam izabirao putove, kao poglavar ja sam ih predvodio, kao kralj među svojim kad je četama kao onaj koji tješi ojađene.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
