ⲒⲀⲔⲰⲂⲞⲤ 1
Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!
Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,
знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
4 ⲇ̅ ϮϨⲨⲠⲞⲘⲞⲚⲎ ⲆⲈ ⲘⲀⲢⲈ ⲞⲨϨⲰⲂ ⲈϤϪⲎⲔ ⲈⲂⲞⲖ ϢⲰⲠⲒ ⲚϦⲎⲦⲤ ϨⲒⲚⲀ ⲚⲦⲈⲦⲈⲚϢⲰⲠⲒ ⲈⲢⲈⲦⲈⲚϪⲎⲔ ⲈⲂⲞⲖ ⲞⲨⲞϨ ⲈⲢⲈⲦⲈⲚⲞⲨⲞϪ ⲚⲦⲈⲦⲈⲚϪⲞⲢϨ ⲚϨⲖⲒ ⲀⲚ
А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.
5 ⲉ̅ ⲒⲤϪⲈ ⲆⲈ ⲞⲨⲞⲚ ⲞⲨⲀⲒ ϦⲈⲚⲐⲎⲚⲞⲨ ⲈϤϪⲞⲢϨ ⲚⲤⲂⲰ ⲘⲀⲢⲈϤⲈⲢⲈⲦⲒⲚ ⲚⲦⲈⲚ ⲪⲚⲞⲨϮ ⲪⲎ ⲈⲦϮ ⲚⲞⲨⲞⲚ ⲚⲒⲂⲈⲚ ⲀⲠⲖⲰⲤ ⲚϤϢⲰϢϤ ⲀⲚ ⲞⲨⲞϨ ⲈⲨⲈϮ ⲚⲀϤ
А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.
6 ⲋ̅ ⲘⲀⲢⲈϤⲈⲢⲈⲦⲒⲚ ⲆⲈ ϦⲈⲚⲞⲨⲚⲀϨϮ ⲚϤⲞⲒ ⲚϨⲎⲦ ⲂⲀⲚ ⲪⲎ ⲄⲀⲢ ⲈⲦⲞⲒ ⲚϨⲎⲦ ⲂⲀϤⲞⲒ ⲘⲪⲢⲎϮ ⲚⲚⲒϪⲞⲖ ⲚⲦⲈⲪⲒⲞⲘ ⲈⲢⲈ ⲠⲐⲎⲞⲨ ϬⲒ ⲘⲘⲰⲞⲨ ⲞⲨⲞϨ ⲈϤⲒⲚⲒ ⲘⲘⲰⲞⲨ
Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.
Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.
А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,
а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
11 ⲓ̅ⲁ̅ ⲀϤϢⲀⲒ ⲄⲀⲢ ⲚϪⲈⲪⲢⲎ ⲚⲈⲘ ⲠⲒⲔⲀⲨⲤⲰⲚ ⲞⲨⲞϨ ⲀϤⲦϢⲞⲨⲒⲈ ⲠⲒⲤⲰⲞⲨⲂⲈⲚ ⲞⲨⲞϨ ⲦⲈϤϨⲢⲎⲢⲒ ⲀⲤϤⲞⲢϤⲈⲢ ⲠⲤⲀⲒ ⲆⲈ ⲚⲦⲈⲠⲈϤϨⲞ ⲀϤⲦⲀⲔⲞ ⲠⲀⲒⲢⲎϮ ϨⲰϤ ⲠⲒⲢⲀⲘⲀⲞ ⲚϨⲢⲎⲒ ϦⲈⲚⲚⲈϤⲘⲰⲒⲦ ⲦⲎⲢⲞⲨ ϤⲚⲀⲖⲰⲘ
бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
12 ⲓ̅ⲃ̅ ⲞⲨⲘⲀⲔⲀⲢⲒⲞⲤ ⲠⲈ ⲠⲒⲢⲰⲘⲒ ⲪⲎ ⲈⲐⲚⲀⲀⲘⲞⲚⲒ ⲚⲦⲞⲦϤ ϦⲈⲚⲞⲨⲠⲒⲢⲀⲤⲘⲞⲤ ϪⲈ ⲀϤϢⲀⲚⲈⲢ ⲞⲨⲤⲰⲦⲠ ϤⲚⲀϬⲒ ⲘⲠⲒⲬⲖⲞⲘ ⲚⲦⲈⲠⲰⲚϦ ⲪⲎ ⲈⲦⲀϤⲰϢ ⲘⲘⲞϤ ⲚⲚⲎ ⲈⲐⲚⲀⲘⲈⲚⲢⲒⲦϤ.
Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
13 ⲓ̅ⲅ̅ ⲘⲠⲈⲚⲐⲢⲈ ϨⲖⲒ ϪⲞⲤ ⲈⲨⲈⲢⲠⲒⲢⲀⲌⲒⲚ ⲘⲘⲞϤ ϪⲈ ⲪⲚⲞⲨϮ ⲠⲈⲦⲈⲢⲠⲒⲢⲀⲌⲒⲚ ⲘⲘⲞⲒ ⲪⲚⲞⲨϮ ⲄⲀⲢ ϤⲈⲢⲠⲒⲢⲀⲌⲒⲚ ⲀⲚ ϦⲈⲚϨⲀⲚⲠⲈⲦϨⲰⲞⲨ ϤⲈⲢⲠⲒⲢⲀⲌⲒⲚ ⲆⲈ ⲚⲐⲞϤ ⲚϨⲖⲒ ⲀⲚ
Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
14 ⲓ̅ⲇ̅ ⲠⲒⲞⲨⲀⲒ ⲆⲈ ⲠⲒⲞⲨⲀⲒ ⲈⲨⲈⲢⲠⲒⲢⲀⲌⲒⲚ ⲘⲘⲞϤ ⲈⲂⲞⲖ ϨⲒⲦⲈⲚ ⲦⲈϤⲈⲠⲒⲐⲨⲘⲒⲀ ⲘⲘⲒⲚ ⲘⲘⲞϤ ⲈⲤⲤⲰⲔ ⲘⲘⲞϤ ⲞⲨⲞϨ ⲈⲤⲤⲞⲠⲤⲈⲠ ⲘⲘⲞϤ
Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.
Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Не обма́нюйтесь, брати мої любі!
17 ⲓ̅ⲍ̅ ⲦⲀⲒⲞ ⲚⲒⲂⲈⲚ ⲈⲐⲚⲀⲚⲈⲨ ⲚⲈⲘ ⲆⲰⲢⲞⲚ ⲚⲒⲂⲈⲚ ⲈⲦϪⲎⲔ ⲈⲂⲞⲖ ϨⲀⲚⲈⲂⲞⲖ ⲘⲠϢⲰⲒ ⲚⲈⲈⲨⲚⲎⲞⲨ ⲈⲠⲈⲤⲎⲦ ⲈⲂⲞⲖ ϨⲒⲦⲈⲚ ⲪⲒⲰⲦ ⲚⲦⲈⲚⲒⲞⲨⲰⲒⲚⲒ ⲪⲎ ⲈⲦⲈ ⲘⲘⲞⲚ ϢⲒⲂϮ ⲚⲀϨⲢⲀϤ ⲞⲨⲆⲈ ⲞⲨⲤⲘⲞⲦ ⲚⲦⲈⲞⲨϦⲎⲒⲂⲒ ⲈⲀⲤⲤⲒⲚⲒ
Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
19 ⲓ̅ⲑ̅ ⲦⲈⲚⲤⲰⲞⲨⲚ ⲆⲈ ⲚⲀⲤⲚⲎⲞⲨ ⲚⲀⲘⲈⲚⲢⲀϮ ⲘⲀⲢⲈϤϢⲰⲠⲒ ⲆⲈ ⲚϪⲈⲢⲰⲘⲒ ⲚⲒⲂⲈⲚ ⲈϤⲒⲎⲤⲞⲨⲤ ⲈϤⲚⲀⲤⲰⲦⲈⲘ ⲈϤϨⲞⲢϢ ⲈϤⲚⲀⲤⲀϪⲒ ⲈϤϨⲢⲞϢ ⲈϤⲚⲀϪⲰⲚⲦ
Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.
21 ⲕ̅ⲁ̅ ⲈⲐⲂⲈⲪⲀⲒ ⲬⲀ ⲐⲰⲖⲈⲂ ⲚⲒⲂⲈⲚ ⲈϦⲢⲎⲒ ⲚⲈⲘ ⲠϨⲞⲨⲞ ⲚⲦⲈϮⲔⲀⲔⲒⲀ ϦⲈⲚⲞⲨⲘⲈⲦⲢⲈⲘⲢⲀⲨϢ ϢⲈⲠ ⲠⲒⲤⲀϪⲒ ⲈⲢⲰⲦⲈⲚ ⲈϤⲢⲎⲦ ⲘⲂⲈⲢⲒ ⲪⲎ ⲈⲦⲈ ⲞⲨⲞⲚ ϢϪⲞⲘ ⲘⲘⲞϤ ⲈⲚⲞϨⲈⲘ ⲚⲚⲈⲦⲈⲚⲮⲨⲬⲎ
Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
22 ⲕ̅ⲃ̅ ϢⲰⲠⲒ ⲈⲢⲈⲦⲈⲚⲞⲒ ⲚⲢⲈϤⲒⲢⲒ ⲘⲠⲒⲤⲀϪⲒ ⲞⲨⲞϨ ⲚⲢⲈϤϬⲒⲤⲘⲎ ⲘⲘⲀⲨⲀⲦϤ ⲀⲚ ⲘⲘⲞⲚ ⲈⲢⲈⲦⲈⲚⲈⲢϨⲀⲖ ⲘⲘⲰⲦⲈⲚ ⲘⲘⲀⲨⲀⲦⲈⲚ ⲐⲎⲚⲞⲨ
Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
23 ⲕ̅ⲅ̅ ⲪⲎ ⲈⲦⲈ ⲚⲞⲨⲢⲈϤϬⲒⲤⲘⲎ ⲠⲈ ⲚⲦⲈⲠⲒⲤⲀϪⲒ ⲞⲨⲞϨ ⲚⲞⲨⲢⲈϤⲈⲢϨⲰⲂ ⲀⲚ ⲠⲈ ⲪⲀⲒ ⲀϤⲞⲚⲒ ⲚⲞⲨⲢⲰⲘⲒ ⲈⲀϤϮⲚⲒⲀⲦϤ ⲘⲠϨⲞ ⲚⲦⲈⲠⲈϤϪⲒⲚⲘⲒⲤⲒ ϦⲈⲚⲞⲨⲒⲀⲖ
Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —
бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.
25 ⲕ̅ⲉ̅ ⲪⲎ ⲆⲈ ⲈⲦⲀϤⲤⲞⲘⲤ ⲤⲪⲚⲞⲘⲞⲤ ⲈⲦϪⲎⲔ ⲈⲂⲞⲖ ⲚϮⲘⲈⲦⲢⲈⲘϨⲈ ⲞⲨⲞϨ ⲚⲦⲈϤⲞϨⲒ ⲚϦⲎⲦϤ ⲘⲠⲀϤⲈⲢⲢⲈϤϬⲒⲤⲘⲎ ⲚⲢⲈϤⲈⲢⲠⲰⲂϢ ⲀⲖⲖⲀ ⲚⲢⲈϤⲒⲢⲒ ⲘⲠⲒϨⲰⲂ ⲪⲀⲒ ⲈϤⲈⲈⲢ ⲞⲨⲘⲀⲔⲀⲢⲒⲞⲤ ϦⲈⲚⲠⲈⲦⲈϤⲒⲢⲒ ⲘⲘⲞϤ.
А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!
26 ⲕ̅ⲋ̅ ⲪⲎ ⲆⲈ ⲈⲐⲨⲘⲈⲨⲒ ⲈⲢⲞϤ ϪⲈ ⲞⲨⲢⲈϤϢⲈⲘϢⲒ ⲠⲈ ⲚϤϬⲒⲬⲀⲖⲒⲚⲞⲨⲤ ⲘⲠⲈϤⲖⲀⲤ ⲀⲚ ⲀⲖⲖⲀ ⲀϤⲈⲢϨⲀⲖ ⲘⲠⲈϤϨⲎⲦ ⲞⲨⲈⲪⲖⲎⲞⲨ ⲠⲈ ⲠϢⲈⲘϢⲒ ⲘⲪⲀⲒ
Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
27 ⲕ̅ⲍ̅ ⲠⲒϢⲈⲘϢⲒ ⲆⲈ ⲈⲐⲞⲨⲀⲂ ⲞⲨⲞϨ ⲚⲀⲦⲐⲰⲖⲈⲂ ϦⲀⲦⲈⲚ ⲪⲚⲞⲨϮ ⲞⲨⲞϨ ⲪⲒⲰⲦ ⲪⲀⲒ ⲠⲈ ⲈϪⲈⲘⲠϢⲒⲚⲒ ⲚⲚⲒⲞⲢⲪⲀⲚⲞⲤ ⲚⲈⲘ ⲚⲒⲬⲎⲢⲀ ⲚϦⲢⲎⲒ ϦⲈⲚⲠⲞⲨϨⲞϪϨⲈϪ ⲈⲀⲢⲈϨ ⲈⲢⲞϤ ⲈϤⲞⲒ ⲚⲀⲦⲀϬ ⲚⲒ ⲈⲂⲞⲖ ϨⲀ ⲠⲒⲔⲞⲤⲘⲞⲤ.
Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.
