詩篇 142

1 我高聲向上主呼求， 我高聲向天主求助。

Роздуми Давидові, коли він був у печері. Молитва. Голосно до Господа волаю, голосно Господа благаю.

2 我向他傾吐我的愁苦，我向他陳訴我的憂慮。

Виливаю перед Ним скаргу мою, розповів Йому про скорботу свою.

3 當我精神愁苦的時候，惟有您知悉我的路途。在我行走的道路途中；他們給我設下陷阱。

Коли знемагав у мені дух, Ти знав стежину мою. На дорозі, якою я йшов, вони сховали для мене пастку.

4 我向右觀察細看，沒有一個熟悉我的人！沒有一人我可投奔，沒有一人為我操心。

Поглянь, [Господи], праворуч і побач: ніхто не впізнає мене, загинув притулок мій, нікому немає діла до душі моєї.

5 上主，我今呼號說：你是我的避難所，在這活人的地方，你就是我的福爵。

До Тебе волаю я, Господи, кажучи: «Ти – пристановище моє, доля моя на землі живих».

6 求您傾聽我的哀號，因我十分可憐無靠，求您救我脫離迫害我的人，因他們是比我強悍的人。

Прислухайся до волання мого, бо знемігся я дуже; визволи мене від моїх переслідувачів, адже вони сильніші за мене.

7 求您引領我出離監牢，好讓我讚美您的名號。義人前呼後擁歡迎我，因為您大量恩待了我。

Виведи з в’язниці душу мою, щоб прославити мені ім’я Твоє. Зберуться праведні довкола мене, коли Ти мені віддячиш.