約伯記 29
1 約伯繼續他的言論說：
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 誰能賜我似以前的歲月，像以往天主護守我的時日呢﹖
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 那時他的燈，光照在我頭上，藉他的光明，我走過黑暗。
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 惟願我如壯年之時，那時天主護佑我的帳幕；
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 全能者與我相偕，我的子女環繞著我；
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 那時我以奶油洗腳，崖石流油成河。
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 當我走出城門，在市井設我座位之時，
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 少年人看見我都迴避，老年人都起身站立；
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 王侯停止講話，用手堵住自己的口；
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 首領不敢出聲，舌頭緊貼上顎。
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 凡有耳聽見我的，必稱我有福；凡有眼看見我的，都必稱讚我。
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 因為我援助了呼救的窮人，和無依無靠的孤兒。
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 那受喪亡之痛的人稱謝我，我使寡婦的心歡樂。
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 我披上正義，正義就如我衣；我的公正，猶如我的長袍和冠冕。
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 我作了盲人的眼，跛者的腳。
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 我成了窮人之父，我調查過素不相識者的案件。
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 我打碎惡人的燎牙，由他牙齒中奪出了獵物。
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 我心想：我必壽終正寢，我的壽數必如塵沙。
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 我的根蔓延到水邊，夜間甘露落在我的枝葉上。
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 我的榮耀不斷更新，我手中的弓日新月異。
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 聽我講話的人，屏息等待，靜聽我的指教。
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 我講話之後，無人再敢講話，我的話像水珠滴在他們身上。
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 他們期待我如望甘霖，張著大口如渴盼春雨。
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 我向他們微笑，他們不敢相信；我和善的面容，他們必不放過。
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 我為他們選擇了道路，身居前導，一如立在軍中的君王；我引他們到那裏，他們就去。
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
