傳道書 1
1 達味之子耶路撒冷的君王「訓道者」的語錄：
Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 虛而又虛，訓道者說：虛而又虛，萬事皆虛。
Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!
3 人在太陽下辛勤勞作，為人究有何益﹖
Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?
4 一代過去，一代又來，大地仍然常在。
Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!
5 太陽升起，太陽落下，匆匆趕回原處，從新再升。
І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.
6 風吹向南，又轉向北，旋轉不息，循環周行。
Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.
7 江河流入大海，大海總不滿溢；江河仍向所往之處，川流不息。
Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!
8 萬事皆辛勞，無人能盡言：眼看，看不夠；耳聽，聽不飽。
Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.
9 往昔所有的，將來會再有；昔日所行的，將來會再行；太陽之下決無新事。
Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!
10 若有人指著某事說：「看，這是新事。」豈不知在我們以前早就有過。
Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!
11 只是對往者，沒有人去追憶；同樣，對來者，也不會為後輩所記念。
Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.
12 我訓道者，曾在耶路撒冷作過以色列的君王。
Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 我曾專心用智慧考查研究過天下所發生的一切；－－這實在是天主賜與人類的一項艱辛的工作。
І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.
14 我觀察了在太陽下所發生的一切：看，都是空虛，都是追風。
Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!
15 彎曲的，不能使之正直，虧缺的，實在不可勝數。
Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!
16 我心裏自語說：「看，我獲得了又大又多的智慧，勝過了所有在我以前住在耶路撒冷的人，我的心獲得了許多智慧和學問。」
Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 我再專心研究智慧和學問，愚昧和狂妄，我纔發覺：連這項工作也是追風。
І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!
18 因為，智慧愈多，煩惱愈多；學問越廣，憂慮越深。
Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!
