Joba 7
1 Diklai hman ah hlanghing hamla caempuei a om moenih a? A khohnin te kutloh kah khohnin banghui ni.
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Sal bangla hlipkhup a hloep tih kutloh bangla a bisai a lamtawn.
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 Ka taengah a poeyoek la a hla ka pang van tih thakthaenah hlaem he kai hamla a khueh.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Ka yalh tih, “Me vaengah nim ka thoh ve?” ka ti. Khoyin loh puh tih hlaemhmah duela yutnah khaw ka cung.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Ka saa loh a rhit a bai, ka vin laipi tiknong khaw uet tih a tuei.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Ka khohnin loh tampai lakah bawn tih lungli lungla la ngaiuepnah bawt.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Ka hingnah mueihla he poek lah. Hnothen hmuh ham khaw ka mik loh mael voel mahpawh.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Kai aka so mik loh kai m'mae voel mahpawh. Na mik te kai soah om dae kai ka om voel pawh.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 A im la koep mael pawt vetih a hmuen loh anih hmat voel mahpawh.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Te dongah kai khaw ka ka tuem mahpawh. Ka mueihla khobing doela ka thui vetih. Ka hinglu khahing doela ka lolmang pueng ni.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Kai he tuipuei tuihnam tih nim kai soah thongim na khueh.
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Ka soengca kai n'hloep bitni, ka thingkong loh ka kohuetnah te a phueih bitni ka ti.
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 Mueimang neh kai nan rhihyawp sak tih olphong neh kai nan let sak.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Ka hinglu loh ka rhuhrhong lakah khaknah neh dueknah ni a. coelh.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Ka kohnue coeng, kumhal duela ka hing mahpawh, kai he n'toeng laeh, ka khohnin khaw a honghi ni.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Mebang hlanghing lae amah na pantai sak tih a taengah na lungbuei na khueh te.
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Anih te mincang ah na cawh tih mikhaptok ah ni anih te na loepdak.
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Balae tih kai lamloh na mangthong pawt eh? Ka timtui ka dolh hil kai nan rhael moenih.
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Hlang aka kueinah nang taengah ka tholh tih balae ka saii? Balae tih kai he na kutnoek la nan khueh. Te dongah kai ham tah hnorhih la ka om coeng.
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Te dongah ka boekoek he na phueih tih kai kathaesainah he nan khoe mai pawt lae? Laipi khuila ka yalh pawn ni. Kai na toem cakhaw ka om voel moenih,” a ti nah.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
