Песен на песните 1
1 Соломоновата песен на песните.
Соломонова Пісня над піснями.
2 Нека ме целуне с целувките на устата си, Защото любовта ти е по-желателна от виното.
„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!
3 Твоите масла са благоуханни; Името ти е ароматно като изляно масло; Затова те обичат девиците.
На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
4 Привлечи ме; ние ще тичаме след тебе. Царят ме въвежда във вътрешните си стаи; Ще се радваме и ще веселим за тебе, Ще спомняме твоята любов повече от виното; С право те обичат!
Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!
5 Черна съм, но хубава, ерусалимски дъщери, Като кидарските шатри, като Соломоновите завеси.
Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!
6 Не ме гледайте, че съм почерняла, Понеже слънцето ме е припърлило. Синовете на майка ми, като се разгневиха на мене, Поставиха ме пазачка на лозята; Но своето лозе но опазих.
Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
7 Кажи ми ти, кого люби душата ми, Где пасеш стадото си, где го успокояваш на пладне; Че защо да съм като една, която се скита Край стадата на твоите другари?
„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“
8 Ако ти не знаеш, хубавице между жените, Излез по дирите на стадата И паси яретата си при шатрите на овчарите.
„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.
9 Уподобих те, любезна моя, На конете от Фараоновите колесници.
„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!
10 Красиви са твоите бузи с плетенки, И шията ти с огърлици.
Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!
11 Ще ти направим златни плетеници Със сребърни копчета.
Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“
12 Докато царят седи на трапезата си, Нардът ми издава благоуханието си.
„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.
13 Възлюбеният ми е за мене като китка от смирна, Която лежи между гърдите ми.
Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!
14 Възлюбленият ми е за мене като кипрова китка В лозята на Енгади.
Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!
15 Ето, хубава си, любезна моя, ето, хубава си; Очите ти са като на гълъбите.
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“
16 Ето, хубав си, любезни ми, да! Приятен си; И постелката ни е зеленината.
„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!
17 Гредите на къщите ни са кедрови, Дъските ни са кипарисови.
Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“
