Псалми 104
1 Благославяй, душе моя, Господа. Господи Боже мой, Ти си твърде велик С блясък и величие си облечен,
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Ти, Който се обличаш със светлина като с дреха, И простираш небето като завеса;
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Който устрояваш високите Си обиталища над водите, Правиш облаците Своя колесница И вървиш с крилата на вятъра;
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Който правиш ангелите Си силни като ветровете. И слугите Си като огнения пламък;
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Който си положил земята на основата й, За да се не поклати за вечни времена.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Покрил си я с морето като с дреха; Водите застанаха над планините.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 От Твоето смъмряне те побягнаха, От гласа на гърма Ти се спуснаха на бяг
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Издигаха се планините, снишаваха се долините. На мястото, което беше определил за тях.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Положил си предел на водите, за да не могат да преминат, Нито да се върнат пак да покрият земята.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Ти си, Който изпращаш извори в доловете За да текат между планините.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Напояват всичките полски зверове; С тях дивите осли утоляват жаждата си:
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 При тях небесните птици обитават И пият между клончетата.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Ти си, Който поиш планините от високите Си обиталища, Тъй щото от плода на Твоите дела се насища земята;
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Правиш да никне трева за добитъка, И зеленчук за потреба на човека, За да изважда храна от земята,
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 И вино, което весели сърцето на човека, И прави да лъщи лицето му повече от дървено масло, И хляб, който уякчава сърцето на човека.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Великолепните дървета се наситиха, Ливанските кедри, които Господ е насадил,
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Гдето птиците си свиват гнезда, И елхите са жилище на щърка;
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Високите планини са на дивите кози, Канарите са прибежище на дивите зайци.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Той е определил луната, за да показва времената; Слънцето знае кога да залязва.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Спущаш тъмнина, и настава нощ, Когато всичките горски зверове се разхождат.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Лъвчетата реват за лов, И търсят от Бога храна.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Изгрее ли слънцето, те си отиват И лягат в рововете си.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Човек излиза на работата си И на труда си до вечерта.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Колко са многовидни Твоите дела, Господи! С мъдрост си направил всичките; Земята е пълна с твоите творения.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Ето голямото и пространно море, Гдето има безбройни пълзящи животни, Животни малки и големи.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Там плуват корабите; Там е и чудовището, което си създал да играе в него.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Всички тия от Тебе очакват Да им дадеш на време храната.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Каквото им даваш те го събират; Отваряш ръката Си, и те се насищат с блага,
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Скриеш ли лицето Си, те се смущават; Прибираш ли лъха им, те умират И връщат се в пръстта си.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Изпращаш ли Духа Си, те се създават; И подновяваш лицето на земята.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Нека трае до века славата Господна; Нека се радва в делата Си Господ,
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Който, кога гледа на земята, тя трепери, Кога се допира до планините, те димят.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Ще пея Господу докато съм жив; Ще славословя моя Бог докле съществувам.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Да Му бъде приятно моето размишление; Аз ще се веселя в Господа.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Нека се довършат грешните от земята, И нечестивите да ги няма вече. Благославяй, душе моя, Господа. Алилуя.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
