Плач Еремиев 3
1 Аз съм човек, който видях скръб от тоягата на Неговия гняв.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Той ме е водил и завел в тъмнина, а не във виделина.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Навярно против мене обръща повторно ръката Си всеки ден.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Застари месата ми и кожата ми; строши костите ми.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 Издигна против мене укрепления; и окръжи ме с горест и труд.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 Тури ме да седна в тъмнина като отдавна умрелите.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 Обгради ме, та да не мога да изляза; отегчи веригите ми.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Още и когато викам и ридая, Той отблъсва молитвата ми.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Огради с дялани камъни пътищата ми; изкриви пътеките ми.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Стана ми като мечка в засада, като лъв в скришни места.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Отби настрана пътищата ми, и ме разкъса; направи ме пуст.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Запъна лъка Си, и ме постави като прицел на стрела.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 Заби в бъбреците ми стрелите на тула Си.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Станах за присмех на всичките си люде, и за песен на тях цял ден.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 Насити ме с горчивини, опи ме с пелин.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 При това, счупи зъбите ми с камъчета; покри ме с пепел.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 Отблъснал си душата ми далеч от мира; забравих благоденствието.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 И рекох: Погина увереността ми и надеждата ми като отдалечена от Господа.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Помни скръбта ми и изпъждането ми, пелина и жлъчката.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Душата ми, като ги помни непрестанно, се е дълбоко смирила.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Обаче това си наумявам, поради което имам и надежда;
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Че по милост Господна ние не се довършихме, понеже не чезнат щедростите Му.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 Те се подновяват всяка заран; голяма е Твоята вярност.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 Господ е дял мой, казва душата ми; Затова, ще се надявам на Него.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Благ е Господ към ония, които го чакат, към душата, която го търси.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Добро е да се надява някой и тихо да очаква спасението то Господа.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Добро е за човека да носи хомот в младостта си.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Нека седи насаме и мълчи, когато Господ му го наложи.
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 Нека тури устата си в пръстта негли има още надежда.
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Нека подаде бузата си на онзи, който го бие; нека се насити с укор.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Защото Господ не отхвърля до века.
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Понеже, ако и да наскърби, Той пак ще и да се съжали според многото Си милости.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 Защото не оскърбява нито огорчава от сърце човешките чада.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Да се тъпчат под нозе всичките затворници на света,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 Да се извраща съда на човека пред лицето на Всевишния,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 Да се онеправдава човека в делото му, - Господ не одобрява това.
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Кой ще е онзи, който казва нещо, и то става, без да го е заповядал Господ?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Из устата на Всевишния не излизат ли и злото и доброто?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Защо би пороптал жив човек, всеки за наказанието на греховете си?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Нека издирим и изпитаме пътищата си, и нека се върнем при Господа.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Нека издигнем сърцата си и ръцете си към Бога, който е на небесата, и нека речем:
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Съгрешихме и отстъпихме; Ти не си ни простил.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Покрил си се с гняв и гонил си ни, убил си без да пощадиш.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Покрил си се с облак, за да не премине молитвата ни.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Направил си ни като помия и смет всред племената.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Всичките ни неприятели отвориха широко устата си против нас.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Страх и пропастта ни налетяха, запустение и разорение.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Водни потоци излива окото ми поради разорението на дъщерята на людете ми.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Окото ми пролива сълзи и не престава, защото няма отрада.
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 Докато не се наведе Господ и не погледне от небесата.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Окото ми прави душата ми да ме боли поради всичките дъщери на града ми.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Ония, които ми са неприятели без причина, ме гонят непрестанно като птиче.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 Отнеха живота ми в тъмницата, и хвърлиха камък върху мене.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Води стигнаха над главата ми; рекох: Свърших се.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Призовах името Ти, Господи, от най-дълбоката тъмница.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Ти чу гласа ми; не затваряй ухото Си за въздишането ми, за вопъла ми;
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Приближил си се в деня, когато Те призовах; рекъл си: Не бой се.
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Застъпил си се Господи, за делото на душата ми; изкупил си живота ми.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Видял си, Господи, онеправданието ми; отсъди делото ми.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Видял си всичките им отмъщения и всичките им замисли против мене.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Ти си чул, Господи, укоряването им и всичките им замисли против мене,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 Думите на ония, които се подигат против мене, и кроежите им против мене цял ден.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Виж, кога седят и кога стават аз им съм песен.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Ще им въздадеш, Господи, въздаяние според делата на ръцете им;
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Ще им дадеш, като клетвата Си върху тях, окаменено сърце;
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Ще ги прогониш с гняв, и ще ги изтребиш изпод небесата Господни.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
