Съдии 21
1 А Израилевите мъже бяха се заклели в Месфа, казвайки: Ни един от нас да не даде дъщеря си на вениаминец за жена.
І присягнув Ізра́їльтянин в Міцпі, говорячи: „Жоден із нас не дасть своєї дочки́ Веніяминові за жінку!“
2 И людете дойдоха във Ветил та седяха там до вечерта пред Бога, и те с висок глас плакаха горко.
І посхо́дився народ до Бет-Елу, та й сидів там аж до вечора перед Божим лицем. І підне́сли вони го́лос свій, та й плакали плаче́м великим.
3 И рекоха: Защо, Господи Израилеви Бог, стана това в Израиля, та липса днес едно племе от Израиля?
I сказали вони: „Чому, Господи, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб сьогодні бракувало з Ізраїля одне пле́м'я?“
4 И на утрешния ден, людете станаха рано та издигнаха олтар, и принесоха всеизгаряния и примирителни жертви.
І сталося назавтра, і встав рано наро́д, та й збудували же́ртівника, і прине́сли цілопа́лення та мирні жертви.
5 Тогава израилтяните казаха: Кой измежду всичките Израилеви племена не възлезе на събранието при Господа? Защо бяха направили голяма клетва относно онзи, който не би дошъл при Господа в Масфа, като бяха рекли: Непременно да се умъртви.
І сказали Ізраїлеві сини: „Хто зо всіх Ізраїлевих племен не ввійшов до зборів до Господа? Бо та прися́га була велика на того, хто не прийшов до Господа, до Міцпи, говорячи: „ Такий буде конче забитий“.
6 И израилтяните се разкаяха за брата си Вениамина, казвайки: Днес се отне едно племе от Израиля.
І жалували Ізраїлеві сини за Веніямином, своїм братом, та й сказали: „Сьогодні відру́бане з Ізраїля одне пле́м'я!
7 Какво да сторим за оцелелите от тях, за да имат жени, тъй като се заклехме в Господа да им не дадем жени от дъщерите си?
Що́ ми зробимо їм, позосталим, щодо жіно́к? А ми присягнули Господом, що не дамо їм із дочо́к наших за жіно́к“.
8 Затова казаха: Кой измежду Израилевите племена не възлезе в Масфа при Господ? И, ето, от Явис галаадски не беше дошъл никой на събранието в стана.
І сказали вони: „Яке́ одне́ з Ізраїлевих племен не прийшло́ до Господа до Міцпи?“Аж ось ви́явилось, що з Явешу ґілеадського ніхто не прихо́див до табо́ру на збори.
9 Защото, като се преброиха людете, ето, нямаше там ни един от жителите на Явис галаадски.
І був переглянений народ, а оце — не було там нікого з ме́шканців Явешу ґілеадського!
10 За това, обществото прати там дванадесет хиляди от най-храбрите мъже и казаха им със заповед: Идете, поразете жителите на Явис галаадски с острото на ножа, с жените и децата.
І послала громада туди дванадцять тисяч чоловіка хоробрих людей, і наказали їм, говорячи: „Ідіть, і повбиваєте ме́шканців ґілеадського Явешу вістрям меча, — і жінок і дітей.
11 И ето какво да направите: погубете съвсем всеки от мъжки пол, и всяка жена, която е лежала с мъж.
А це та річ, що ви зробите: Кожного чоловіка та кожну ланку, що пізна́ла чолові́ка, зробите закляттям“.
12 А между жителите на Явис галаадски намериха четиристотин млади девици, които не бяха познали мъж, като не бяха лежали с мъж; и доведоха ги в стана у Сило, което е в Ханаанската земя.
І знайшли вони з ме́шканців ґілеадського Явешу чотири сотні дівчат паннів, що не пізна́ли чолові́ка, і спровадили їх до табо́ру в Шіло́, що в ханаанському Кра́ї.
13 Тогава цялото общество прати да говорят на вениаминците, които бяха в канарата Римон, и да им прогласят мир.
І послала вся та громада, а ті говорили до Веніяминових синів, що в Села-Ріммоні, та й кликнули їм: „Мир!“
14 И тъй, вениаминците незабавно се върнаха; и те им дадоха за жени ония, които бяха останали живи от Явис галаадските жени; но пак не из стигнаха.
І вернувся Веніямин того ча́су, і дали́ їм тих жінок, яких позоставили при житті, із жінок ґілеадського Явешу. Та не знайшли їм до́сить.
15 И людете се смилиха за Вениамина, защото Господ беше направил пролом между Израилевите племена.
А народ той жалував за Веніямином, бо Господь зробив проло́ма в Ізраїлевих племенах.
16 Тогава старейшините на обществото казаха: Що да сторим за оцелелите, за да имат жени, тъй като жените са изтребени от Вениамина?
І сказали старші́ громади: „Що́ ми зробимо позосталим щодо жінок? Бо вигублена жінка з Веніямина“.
17 И рекоха: Наследство е потребно за оцелелите от Вениамина, за да не изчезне едно племе от Израиля;
І сказали вони: „Останки насліддя — для Веніямина, і не буде витерте пле́м'я з Ізраїля.
18 а пак ние не можем да им дадем жени от дъщерите си, защото израилтяните се заклеха, казвайки: Проклет, който даде жена на Вениамина.
А ми не можемо дати їм жінок із наших дочо́к, бо Ізраїлеві сини присягли́, говорячи: „Прокля́тий, хто дає жінку Веніяминові!“
19 Тогава рекоха: Ето, всяка година става празник Господу в Сило, което е на север от Ветил на изток от пътя, който отива от Ветил в Сихем, и на юг от Левона.
І сказали вони: „Ось буває рік-у-рік свято Господнє в Шіло́, що на північ від Бет-Елу, на схід сонця від дороги, що провадить з Бет-Елу до Сихему, і з пі́вдня від Левони“.
20 И така, заповядаха на вениаминците, казвайки: Идете, крийте се в лозята;
І наказали вони Веніяминовим синам, говорячи: „Ідіть, і будете чатува́ти в виноградниках.
21 и гледайте, и, ето, ако силоенските дъщери излязат да играят хоро, тогава излезте из лозята та си грабнете всеки за сабе си жена от силоенските дъщери, па си идете във Вениаминовата земя.
І побачите, аж ось до́чки Шіла́ вийдуть танцювати та́нці, то ви вийдете з виноградників, та й схо́пите собі кожен свою жінку з дочо́к Шіла́, і пі́дете в Веніяминів край.
22 И когато бащите им или братята им, дойдат при вас, за да се оплачат, ние ще им речем; Бъдете благосклонни към тях заради нас, понеже в битката ние не задържахме жена за всекиго; а сега вие не сте им ги дали, та да сте виновни.
І буде, коли їхні батьки або їхні брати при́йдуть до нас сваритися, то ми скажемо їм: Змилуйтеся над ними, бо не взяли́ ми для кожного з них жінку на війні, і ви не дали́ їм, тому цього ча́су ви винні“.
23 И вениаминците сториха така, и според числото си взеха жени от играещите хоро; после си тръгнаха и се върнаха в наследството си, и съградиха изново градовете и живееха в тях.
І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм із тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і вернулися до наді́лу свого, і побудували міста́, та й осілися в них.
24 Тогава израилтяните тръгнаха от там, всеки за в племето си и в рода си, и излязоха от там всеки за в наследството си.
І порозхо́дилися звідти Ізраїлеві сини того ча́су кожен до племени свого та до роду свого, і пішли звідти кожен до спа́дку свого.
25 В ония дни нямаше цар в Израиля; всеки правеше каквото му се виждаше угодно.
Того ча́су не було царя в Ізраїлі, — кожен робив, що здавалося правдивим в його оча́х!
