Йов 4
1 Тогава теманецът Елифаз проговаряйки рече:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Ако започнем да ти говорим, ще ти дотегне ли? Но кой може се въздържа да не говори?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Ето, ти си научил мнозина, И немощни ръце си укрепил.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Твоите думи са заякчили колебаещия, И отслабнали колене си укрепил.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 А сега това дойде на тебе, и ти е дотегнало; Допира те, и смутил си се.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 В страха ти от Бога не е ли твоето упование, И в правотата на пътищата ти твоята надежда?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Спомни си, моля, кой някога е погивал невинен, Или где са били изтребени праведните.
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 До колко съм аз видял, ония, които орат беззаконие, И сеят нечестие, това и жънат.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Изтребват се от дишането на Бога, И от духането на ноздрите Му погиват.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Ревът на лъва и гласът на свирепия лъв замират, И зъбите на младите лъвове се изкъртват.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Лъвът загива от нямане лов, И малките на лъвицата се разпръсват.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Тайно достига до мене едно нещо, И ухото ми долови един шепот от него:
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Всред мислите от нощните видения, Когато дълбок сън напада човеците,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Ужас ме обзе, и трепет, И разтърси всичките ми кости;
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Тогава дух премина пред мене; Космите на тялото ми настръхнаха;
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Той застана, но не можах да позная образа му; Призрак се яви пред очите ми; В тишина чух тоя глас:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Ще бъде ли смъртен човек праведен пред Бога? Ще бъде ли човека чист пред Създателя си?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Ето, Той не се доверява на слугите Си, И на ангелите Си намира недостатък,
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Колко повече в ония, които живеят в къщи от кал. Чиято основа е в пръстта, И които се смазват като че ли са молци!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Между заранта и вечерта се събират, Без да усети някой загубват се за винаги.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Величието, което е в тях, не се ли премахва? Умират и то без мъдрост.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
