Йов 14
1 Човекът, роден от жена е кратковременен И пълен със смущение.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Цъфти като цвят, и се покосява; Бяга като сянка, и не се държи.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 И върху такъв ли отваряш очите Си, И ме караш на съд с Тебе?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Кой може да извади чисто от нечисто? Никой.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Тъй като дните му са определени, И числото на месеците му е у Тебе, И Ти си поставил границите му, които не може да премине,
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Отвърни погледа Си от него, за да си почине, Догде като наемник доизкара деня си.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Защото за дървото има надежда, Че, ако се отсече, пак ще поникне, И че издънката му няма да изчезне,
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Даже ако коренът му остарее в земята, И ако пънът му умре в пръстта;
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Понеже от дъха на водата ще поникне, И ще покара клончета като новопосадено.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Но човек умира и прехожда; Да! Човек издъхва, и де го?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Както водите чезнат из морето, И реката престава и пресъхва,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Така човек ляга, и не става вече; Докато небесата не преминат, те няма да се събудят, И няма да станат от съня си.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 О, дано ме скриеше Ти в преизподнята, Да ме покриеше, догде премине гневът Ти, Да ми определеше срок, и тогава да би ме спомнил! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Ако умре човек, ще оживее ли? През всичките дни на воюването си ще чакам, Докато дойде промяната ми.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Ще повикнеш, и аз ще Ти се отзова; Ще пожелаеш делото на ръцете Си.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 А сега броиш стъпките ми; Не наблюдаваш ли греховете ми?
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Престъплението ми е запечатано в мешец, И зашиваш беззаконието ми.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Наистина както и планината като пада унищожава се, И скалата се премества от мястото си;
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Както водите изтриват камъните; И наводненията им завличат пръстта от земята; Така Ти погубваш надеждата на човека.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Надделяваш всякога над него, и той прехожда; Изменяваш лицето му, и го отпращаш.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Синовете му достигат до почитание, а той не знае; И биват свалени, а той не забелязва това за тях;
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Знае само, че снагата му е за него в болки, И душата му е за него в жалеене.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
