গীতসংহিতা 74
1 ১ আসফের মস্কীল। হে ঈশ্বর তুমি কেন চিরদিনের র জন্য ত্যাগ করেছ? কেন চরানির মেষদের বিরুদ্ধে তোমার রাগের আগুন জ্বলছে?
Повчання Асафа. Боже, чому Ти покинув [нас] навіки? Чому гнів Твій палає на овець Твого пасовища?
2 ২ তোমার লোকেদেরকে মনে কর, যাকে তুমি অতীতকালে মুক্ত করেছিলে, যাকে তুমি কিনেছিলে তোমার অধিকারের বংশ করবার জন্য এবং সিয়োন পর্বত যেখানে তুমি থাক।
Згадай громаду Свою, яку придбав Ти віддавна, викупив як плем’я Свого спадку, гору Сіон, на якій Ти оселився.
Спрямуй кроки Твої до вікових руїн – усе зруйнував ворог у святилищі!
Супротивники Твої ревли посеред місць зборів Твого [народу], поставили знамена свої як знаки [свого панування].
Поводилися ніби лісоруб, що замахнувся сокирою на гущавину лісу.
Та й тепер стесують разом різьблення [Храму] сокирами й топірцями.
7 ৭ তারা তোমার ধর্মধামে আগুন লাগিয়ে দিল, তারা অপবিত্র করল যেখানে তুমি থাক ভেঙে মাটিতে মিশিয়ে দিলো।
Вогню віддали святилище Твоє, збезчестили, із землею зрівняли помешкання імені Твого.
8 ৮ তারা মনে মনে বলল, “আমরা তাদেরকে ধ্বংস করব,” তারা দেশের মধ্যে ঈশ্বরের সব সমাগমের জায়গা পুড়িয়ে দিয়েছে।
Промовили в серцях своїх: «Знищимо їх дотла!» Вони спалили усі місця зборів Божих на землі.
9 ৯ আমরা আমাদের দেখতে পাইনা আর কোনো ঈশ্বরের চিহ্ন কোনো ভাববাদী আর নাই; আমাদের কেউ জানে না, কত দিন আর অবশিষ্ট থাকবে।
Ми не бачимо ознак Божих, немає більше пророка, і немає з нами того, хто знав би, доки так буде.
Доки, Боже, глумитиметься супротивник? Невже вічно глузуватиме ворог з імені Твого?
11 ১১ তুমি তোমার হাত কেন ফিরিয়ে নিলে, তোমার ডান হাত, তোমার পোশাক থেকে ডান হাত বার কর এবং তাদেরকে ধ্বংস কর।
Чому Ти стримуєш руку Свою, правицю Свою? Витягни її із пахви, вразь [їх]!
Боже, Царю мій споконвічний, що здійснюєш спасіння посеред землі!
Ти розділив море міццю Своєю, розтрощив голови морським чудовиськам.
Ти розбив голову Левіятана, віддав [його] на поживу народові пустелі.
Ти висікав джерело і потік, Ти висушував ріки, завжди повноводні.
Тобі належить і день, і ніч; Ти встановив світило [небесне] й сонце;
Ти визначив усі межі землі, Ти створив літо й зиму.
Згадай, як ганьбив ворог [Тебе], Господи, і народ безумний зневажав Твоє ім’я.
Не віддавай звірам душі голубки Своєї, про життя страдників Твоїх не забувай навіки.
Поглянь на Завіт [Свій], бо наповнилися темні кутки землі осередками насильства.
Нехай пригнічений не повертається посоромленим, пригноблений і бідний нехай прославлять ім’я Твоє.
Повстань, Боже, втруться в судову суперечку Свою; згадай, як ганьбить Тебе нерозумний цілий день.
Не забувай крику супротивників Своїх, лементу, що його здіймають безупинно бунтівники проти Тебе.
