Əyyub 3
1 Bundan sonra Əyyub ağzını açıb öz doğulduğu günə lənət etdi.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Dilə gəlib belə dedi:
І Йов заговорив та й сказав:
3 «Kaş ki mən doğulan gün yox olaydı, “Oğlun oldu!” deyilən gecə yox olaydı.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 O gün qara gələydi, Allah göydən o günün qayğısına qalmayaydı, O gün üçün sabah açılmayaydı.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 O günü zülmət, qatı qaranlıq bürüyəydi, Üzünü bulud tutaydı, Nurunu qaranlıq batıraydı.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 O gecəni zil qaranlıq udub yeyəydi, İlin günləri arasında fərəh tapmayaydı, Ayın günləri sırasına girməyəydi.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Kaş o gecə qısır olaydı, Sevincsiz, səssiz qalaydı!
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Günlərə lənət oxuyanlar, Livyatanı oyatmağa mahir olanlar Qoy o günə lənət yağdırsın.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Dan ulduzları sönəydi, İşığa olan ümidləri boşa çıxaydı, Sübhün nuru görünməyəydi.
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Əfsus ki O, anamın bətninin qapılarını bağlamadı, Gözlərimi əzabsız saxlamadı.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Niyə doğulanda mən ölmədim, Bətndən çıxarkən nəfəsim kəsilmədi?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Niyə məni dizlərin arasından aldılar, Əmizdirmək üçün ağzıma döş saldılar?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Belə olmasaydı, indi rahat uzanardım, Yatıb dincələrdim
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Özləri üçün viranə şəhərləri tikən Dünya padşahları və müşavirlərlə,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Evlərini gümüşə qərq edən Qızıl xəzinəsi olan rəhbərlərlə.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Niyə bətndən yarımçıq uşaq tək düşmədim? Niyə işıq üzü görməyən körpə kimi basdırılmadım?
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Orada pis adamlar belə, kini atır, Yorğunlar rahatlıq tapır,
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Məhbuslar dinc yaşayır, Nəzarətçinin səsi çıxmır.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Orada kiçik də, böyük də vardır, Qul ağasından da azaddır.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Niyə əzab çəkənlər işıq üzü görür, Əziyyət içində olanlar həyata gəlir?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Ölüm arzulayırlar amma tapmırlar, Dəfinə axtarmaqdan da çox onu axtarırlar,
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Onlar məzar tapanda fərəhlənər, Şadlanaraq sevinər.
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Hara getdiyi bilinməyən insana, Ətrafına Allah sədd çəkdiyi adama niyə ömür verilir?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Çörəkdən əvvəl ah-zar gəlir, Nalələrim sular kimi tökülür.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Çəkindiyim şeylər üzərimə tökülür, Qorxduğum şeylər başıma gəlir.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Rahatlığım, sakitliyim, dincliyim yoxdur, Ancaq sıxıntım vardır».
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
