Əyyub 10
1 Canım həyatımdan bezib. Şikayətimə məhdudiyyət qoymayacağam, Acı həyatımdan danışacağam.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Qoy Allaha deyim: “Məni günahlandırma, Bir mənə söylə, niyə mənimlə çəkişirsən?
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Məni incitmək, Əllərinin işini xor görmək, Pislərin niyyətlərinə işıq vermək Sənə xoşdurmu?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Səndə insan gözümü var? İnsan necə görürsə, Sən də elə görürsənmi?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Günlərin insan ömrü kimidirmi? İllərin insanın yaşadığı illər kimidirmi?
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 Çünki məndə təqsir axtarırsan, Günahlarımı araşdırırsan.
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 Özün də bilirsən mən şər adam deyiləm, Məni Sənin əlindən qurtaran yoxdur.
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Əllərin mənə quruluş verdi, məni yaratdı. İndi dönüb məni yox edəcəksənmi?
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Məni palçıqdan düzəltdin, bunu xatırla. Yenidən məni torpağa çevirəcəksənmi?
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Məni süd kimi tökmədinmi, Pendir kimi bərkitmədinmi?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Ət və dərini əynimə geyindirdin, Məni sümük və vətərlərlə hördün,
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Mənə həyat verdin, sevgi göstərdin, Qayğıma qalmağınla ruhumu hifz etdin.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Amma bunları qəlbində gizlətdin. Mən isə bilirəm, fikrində bu şeylər var:
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 Günah işlətsəydim, mənə nəzarət edərdin, Təqsirlərimi cəzasız qoymazdın.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Əgər günahkar olsaydım, vay halıma! Günahsız olsam belə, yenə başımı qaldıra bilmərəm, Çünki xəcalət içindəyəm, necə də biçarəyəm.
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 Əgər başımı qaldırsam, məni aslan kimi ovlarsan, Yenə heyrətamiz qüvvəni mənə göstərərsən.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Əleyhimə yeni şahidlər çıxararsan, Mənə qarşı qəzəbini artırarsan, Orduların üstümə dayanmadan hücum çəkər.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Niyə məni doğulmağa qoydun? Kimsənin gözü məni görmədən kaş öləydim.
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 Kaş ki heç yaranmayaydım, Bətndən məzara düşəydim.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Məgər ömrümə bir neçə gün qalmayıbmı? Mənə bir qədər sərbəstlik ver ki, bir az ürəyim açılsın
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 Gedər-gəlməz yerə, Zülmət və ölüm kölgəsi diyarına,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 Qatı qaranlıq diyarına, Ölüm kölgəsi, qarışıqlıq diyarına, İşığı qaranlıq olan diyara getməzdən əvvəl”».
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
