যোব 32
І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 ২ এতিয়া ৰামৰ গোষ্ঠীৰ বূজীয়া বৰখেলৰ পুত্ৰ ইলীহুৰ ক্ৰোধ জ্বলি উঠিল; ইয়োবে ঈশ্বৰক ধাৰ্মিক নাপাতি নিজকে পতাত্হে তেওঁৰ ওপৰত ইলীহুৰ ক্ৰোধ জ্বলি উঠিল।
І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
3 ৩ আৰু বন্ধু তিনি জনে ইয়োবক উত্তৰ দিব নোৱাৰিও তেওঁক দোষী কৰাত, তেওঁলাকলৈকো ইলীহুৰ ক্ৰোধ জ্বলি উঠিল।
Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6 ৬ তাতে বূজীয়া বৰখেলৰ পুত্ৰ ইলীহুৱে উত্তৰ কৰি কলে, মই ডেকা, তোমালোক বুঢ়া; এই নিমিত্তে, মই তোমালোকৰ আগত মোৰ মত জনাবলৈ, ভয় কৰি কোঁচ খাই আছিলোঁ।
І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11 ১১ চোৱা, যেতিয়ালৈকে তোমালোকে কথা বিচাৰিছিলা, তেতিয়ালৈকে মই তোমালোকৰ বাক্যলৈ বাট চাইছিলোঁ, তোমালোকৰ হেতুবাদলৈ কাণ পাতিছিলোঁ।
Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12 ১২ মই তোমালোকলৈ মন দি আছিলোঁ, কিন্তু চোৱা, ইয়োবক ঘটুৱাব পৰা, বা তেওঁৰ উত্তৰ কাটিব পৰা, তোমালোকৰ মাজত কোনো নাছিল।
І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13 ১৩ সাৱধান, তোমালোকে নকবা যে, “তেওঁত আমি জ্ঞান পালোঁ; তেওঁক পৰাজয় কৰা ঈশ্বৰৰহে সাধ্য, মানুহৰ অসাধ্য;”
Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
