যোব 3
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
І Йов заговорив та й сказав:
3 ৩ যিদিনত মোৰ জন্ম হৈছিল, সেই দিন বিনষ্ট হওক, আৰু পুত্ৰ-সন্তান গৰ্ভত স্থিতি হ’ল বুলি কোৱা ৰাতি বিনষ্ট হওক।
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 ৫ অন্ধকাৰ আৰু মৃত্যুচ্ছায়াই তাক নিজৰ বুলি গ্ৰহণ কৰক; মেঘে তাক ঢাকি ধৰক; দিনক আন্ধাৰকৰোঁতা সকলোৱে তাৰ ভয় জন্মাওক।
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 ৯ সেইদিনৰ প্রভাতীয় তৰা যেন অন্ধকাৰ হৈ যায়। সেই ৰাতিয়ে যেন প্ৰভাতৰ কাৰণে অপেক্ষা কৰে, কিন্তু সেই প্ৰভাত যেন কোনো দিন নাহে। সেইদিনে যেন সূৰ্যৰ প্ৰথম ৰশ্মি কেতিয়াও নেদেখক।
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 ১৩ কিয়নো সেয়ে নোহোৱা হ’লে, মই শুই শান্তি পালোহেঁতেন, সেয়ে নোহোৱা হ’লে, মই নিদ্ৰিত হলোঁহেঁতেন আৰু শান্তি পালোহেঁতেন।
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 ১৪ তেতিয়া যিসকলে নিজৰ কাৰণে ধ্বংস-স্থান নিৰ্ম্মাণ কৰিছিল, এনে ৰজাসকলৰ আৰু পৃথিৱীৰ মন্ত্ৰীসকলৰ লগত,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 ১৫ অথবা সোণ থকা সেই ৰাজপুত্ৰ সকলৰ সৈতে থাকিব পাৰিলেহেঁতেন, আৰু যিসকলে নিজ নিজ ঘৰ ৰূপেৰে পৰিপূৰ্ণ কৰিছিল, এনে লোকসকলৰ লগত থাকি মই বিশ্ৰাম পালোঁহেঁতেন,
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 ১৮ তাত বন্দীয়াৰসকলেও একেলগে নিৰাপদে থাকে; ক্রীতদাস সকলে কাৰ্যাধ্যক্ষ সকলৰ ডাবি-হুমকি আৰু নুশুনে।
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
