الأمثال 17

١ 1 لُقْمَةُ خُبْزٍ جَافَّةٌ مَصْحُوبَةٌ بِالسَّلامِ خَيْرٌ مِنْ بَيْتٍ مَلِيءٍ بِذَبَائِحَ وَيَسُودُهُ الْخِصَامُ.

Ліпший черствий кусок зо споко́єм, ніж дім, повний у́чти м'ясної зо сваркою.

٢ 2 الْعَبْدُ الْعَاقِلُ يَسُودُ عَلَى الابْنِ الْفَاجِرِ، وَيُشَارِكُ الإِخْوَةَ فِي الْمِيرَاثِ.

Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док.

٣ 3 كَمَا تُنَقِّي الْبُوْتَقَةُ الفِضَّةَ، وَالْكُورُ الذَّهَبَ، فَإِنَّ الرَّبَّ يَمْتَحِنُ الْقُلُوبَ أَيْضاً.

Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує.

٤ 4 فَاعِلُ الإِثْمِ يُصْغِي لِكَلامِ الشَّرِّ، وَالْكَاذِبُ يَتَجَاوَبُ مَعَ أَقْوَالِ السُّوءِ.

Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного.

٥ 5 الْمُسْتَهْزِئُ بِالْفَقِيرِ يَحْتَقِرُ صَانِعَهُ، وَالشَّامِتُ بِالْبَلِيَّةِ لَا يُفْلِتُ مِنَ الْعِقَابِ.

Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини.

٦ 6 تَاجُ الشُّيُوخِ الأَحْفَادُ، وَفَخْرُ الأَبْنَاءِ آبَاؤُهُمْ.

Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́.

٧ 7 لَا يَصِحُّ لِلْجَاهِلِ أَنْ يَنْطِقَ بِمَأْثُورِ الْقَوْلِ، وَأَشَرُّ مِنْهُ الْكَذِبُ عَلَى الرَّجُلِ النَّبِيلِ.

Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва.

٨ 8 الرِّشْوَةُ تَعْوِيذَةٌ فِي عَيْنَيْ مُهْدِيهَا، وَحَيْثُمَا تَوَجَّهَ يُفْلِحُ.

Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́.

٩ 9 مَنْ يَصْفَحْ عَنِ الذَّنْبِ يَلْتَمِسْ الْمَحَبَّةَ، وَالوَاشِي يُفَرِّقُ بَيْنَ الأَصْدِقَاءِ الْحَمِيمِينَ.

Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів.

١٠ 10 يُؤَثِّرُ التَّأْنِيبُ فِي الْحَكِيمِ أَكْثَرَ مِنْ تَأْثِيرِ مِئَةِ جَلْدَةٍ فِي الْجَاهِلِ.

На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів.

١١ 11 الشِّرِّيرُ يَسْعَى فَقَطْ لِلتَّمَرُّدِ، فَيَنْقَضُّ عَلَيْهِ رَسُولٌ قَاسٍ.

Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться.

١٢ 12 مُصَادَفَةُ دُبَّةٍ ثَكُولٍ خَيْرٌ مِنْ مُصَادَفَةِ جَاهِلٍ مُتَوَرِّطٍ فِي حَمَاقَتِهِ.

Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його.

١٣ 13 مَنْ يُجَازِي خَيْراً بِشَرٍّ، لَنْ يَبْرَحَ الشَّرُّ مِنْ بَيْتِهِ.

Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому.

١٤ 14 بِدَايَةُ الْخِصَامِ كَتَفَجُّرِ الْمِيَاهِ، فَاتْرُكِ الْخِصَامَ قَبْلَ انْفِجَارِهِ.

Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її!

١٥ 15 مُبْرِئُ الْمُذْنِبِ وَمُذَنِّبُ الْبَرِيءِ كِلاهُمَا رِجْسٌ عِنْدَ الرَّبِّ.

Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні.

١٦ 16 مَا جَدْوَى أَنْ يَكُونَ لَدَى الْجَاهِلِ مَالٌ لاقْتِنَاءِ الْحِكْمَةِ، وَهُوَ لَا يَمْلِكُ الْفَهْمَ لِتَعَلُّمِهَا.

На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема?

١٧ 17 الصِّدِّيقُ يُحِبُّ فِي كُلِّ حِينٍ، وَالأَخُ يُولَدُ لِيَكُونَ عَوْناً فِي الضِّيقِ.

Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом.

١٨ 18 الأَحْمَقُ مَنْ يَكْفَلُ سِوَاهُ بِصَفْقِ الْكَفِّ، وَيَضْمَنُ جَارَهُ ضَمَاناً كَامِلاً

Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого.

١٩ 19 مَنْ يُحِبَّ الإِثْمَ يُحِبَّ الْمُشَاجَرَةَ، وَمَنْ يُكْثِرْ مِنَ الْمُبَاهَاةِ يَجْلِبْ عَلَى نَفْسِهِ الدَّمَارَ.

Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя.

٢٠ 20 ذُو الْقَلْبِ الْمُعَوَّجِ لَا يُفْلِحُ، وَصَاحِبُ اللِّسَانِ الْمُنَافِقِ يَقَعُ فِي الْبَلِيَّةِ.

Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло.

٢١ 21 مَنْ أَنْجَبَ جَاهِلاً صَارَ غَمّاً لَهُ، وَأَبُو الأَحْمَقِ لَا يَعْرِفُ الْفَرَحَ.

Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого.

٢٢ 22 الْقَلْبُ الْمَسْرُورُ دَوَاءٌ شَافٍ، وَالرُّوحُ الْمُنْسَحِقَةُ تُبْلِي الْعِظَامَ.

Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті.

٢٣ 23 الشِّرِّيرُ يَأْخُذُ الرِّشْوَةَ مِنَ الْحِضْنِ لِيُحَرِّفَ سَيْرَ الْقَضَاءِ.

Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя.

٢٤ 24 الْحِكْمَةُ هِيَ غَايَةُ العَاقِلِ أَمَّا عَيْنَا الْجَاهِلِ فَزَائِغَتَانِ إِلَى أَقَاصِي الأَرْضِ.

З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі.

٢٥ 25 الابْنُ الْجَاهِلُ مَبْعَثُ تَعَاسَةٍ لأَبِيهِ، وَمَرَارَةُ قَلْبٍ لأُمِّهِ.

Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість.

٢٦ 26 أَيْضاً لَا يَلِيقُ تَغْرِيمُ الْبَرِيءِ، وَلا جَلْدُ الشُّرَفَاءِ تَقْوِيماً لَهُمْ.

Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість!

٢٧ 27 ذُو الْمَعْرِفَةِ يَتَرَوَّى فِي كَلِمَاتِهِ، وَالْعَاقِلُ ذُو رَبَاطَةِ جَأْشٍ.

Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на.

٢٨ 28 حَتَّى الْجَاهِلُ، إِنْ صَمَتَ، يُحْسَبُ حَكِيماً، وَإِنْ أَطْبَقَ شَفَتَيْهِ يُحْسَبُ عَاقِلاً.

І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним.