أيُّوب 41

١ 1 أَيُمْكِنُ أَنْ تَصْطَادَ لَوِيَاثَانَ (الْحَيَوَانَ الْبَحْرِيَّ) بِشِصٍّ، أَوْ تَرْبِطَ لِسَانَهُ بِحَبْلٍ؟

Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?

٢ 2 أَتَقْدِرُ أَنْ تَضَعَ خِزَامَةً فِي أَنْفِهِ، أَوْ تَثْقُبَ فَكَّهُ بِخُطَّافٍ؟

Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?

٣ 3 أَيُكْثِرُ مِنْ تَضَرُّعَاتِهِ إِلَيْكَ أَمْ يَسْتَعْطِفُكَ؟

Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?

٤ 4 أَيُبْرِمُ مَعَكَ عَهْداً لِتَتَّخِذَهُ عَبْداً مُؤَبَّداً لَكَ؟

Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?

٥ 5 أَتُلاعِبُهُ كَمَا تُلاعِبُ الْعُصْفُورَ، أَمْ تُطَوِّقُهُ بِتُرْسٍ لِيَكُونَ لُعْبَةً لِفَتَيَاتِكَ؟

Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?

٦ 6 أَيُسَاوِمُ عَلَيْهِ التُّجَّارُ، أَمْ يَتَقَاسَمُونَهُ بَيْنَهُمْ؟

Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців -ханане́їв?

٧ 7 أَتَمْلأُ جِلْدَهُ بِالْحِرَابِ وَرَأْسَهُ بِأَسِنَّةِ الرِّمَاحِ؟

Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?

٨ 8 إِنْ حَاوَلْتَ الْقَبْضَ عَلَيْهِ بِيَدِكَ فَإِنَّكَ سَتَذْكُرُ ضَرَاوَةَ قِتَالِهِ وَلا تَعُودُ تُقْدِمُ عَلَى ذَلِكَ ثَانِيَةً!

Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!

٩ 9 أَيُّ أَمَلٍ فِي إِخْضَاعِهِ قَدْ خَابَ، وَمُجَرَّدُ النَّظَرِ إِلَيْهِ يَبْعَثُ عَلَى الفَزَعِ.

Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.

١٠ 10 لَا أَحَدَ يَمْلِكُ جُرْأَةً كَافِيَةً لِيَسْتَثِيرَهُ. فَمَنْ إِذاً، يَقْوَى عَلَى مُجَابَهَتِي؟

Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

١١ 11 لِمَنْ أَنَا مَدِينٌ فَأُوفِيَهُ؟ كُلُّ مَا تَحْتَ جَمِيعِ السَّمَاوَاتِ هُوَ لِي.

Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!

١٢ 12 دَعْنِي أُحَدِّثُكَ عَنْ أَطْرَافِ لَوِيَاثَانَ وَعَنْ قُوَّتِهِ وَتَنَاسُقِ قَامَتِهِ.

Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.

١٣ 13 مَنْ يَخْلَعُ كِسَاءَهُ أَوْ يَدْنُو مِنْ مُتَنَاوَلِ صَفَّيْ أَضْرَاسِهِ؟

Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?

١٤ 14 مَنْ يَفْتَحُ شَدْقَيْهِ؟ إِنَّ دَائِرَةَ أَسْنَانِهِ مُرْعِبَةٌ!

Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!

١٥ 15 ظَهْرُهُ مَصْنُوعٌ مِنْ حَرَاشِفَ كَتُرُوسٍ مَصْفُوفَةٍ مُتَلاصِقَةٍ بِإِحْكَامٍ، وَكَأَنَّهَا مَضْغُوطَةٌ بِخَاتَمٍ،

Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.

١٦ 16 مُتَلاصِقَةٌ لَا يَنْفُذُ مِنْ بَيْنِهَا الْهَوَاءُ،

Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.

١٧ 17 مُتَّصِلَةٌ بَعْضُهَا بِبَعْضٍ، مُتَلَبِّدَةٌ لَا تَنْفَصِلُ.

Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.

١٨ 18 عِطَاسُهُ يُوْمِضُ نُوراً، وَعَيْنَاهُ كَأَجْفَانِ الْفَجْرِ،

Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!

١٩ 19 مِنْ فَمِهِ تَخْرُجُ مَشَاعِلُ مُلْتَهِبَةٌ، وَيَتَطَايَرُ مِنْهُ شَرَارُ نَارٍ،

Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!

٢٠ 20 يَنْبَعِثُ مِنْ مِنْخَرَيْهِ دُخَانٌ وَكَأَنَّهُ مِن قِدْرٍ يَغْلِي أَوْ مِرْجَلٍ.

Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.

٢١ 21 يُضْرِمُ نَفَسُهُ الْجَمْرَ، وَمِنْ فَمِهِ يَنْطَلِقُ اللَّهَبُ.

Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.

٢٢ 22 فِي عُنُقِهِ تَكْمُنُ قُوَّةٌ، وَأَمَامَ عَيْنَيْهِ يَعْدُو الْهَوْلُ.

Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

٢٣ 23 ثَنَايَا لَحْمِهِ مُحْكَمَةُ التَّمَاسُكِ، مَسْبُوكَةٌ عَلَيْهِ لَا تَتَحَرَّكُ.

М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.

٢٤ 24 قَلْبُهُ صُلْبٌ كَالصَّخْرِ، صَلْدٌ كَالرَّحَى السُّفْلَى.

Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!

٢٥ 25 عِنْدَمَا يَنْهَضُ يَدِبُّ الْفَزَعُ فِي الأَقْوِيَاءِ، وَمِنْ جَلَبَتِهِ يَعْتَرِيهِمْ شَلَلٌ.

Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.

٢٦ 26 لَا يَنَالُ مِنْهُ السَّيْفُ الَّذِي يُصِيبُهُ، وَلا الرُّمْحُ وَلا السَّهْمُ وَلا الْحَرْبَةُ.

Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.

٢٧ 27 يَحْسِبُ الْحَدِيدَ كَالْقَشِّ وَالنُّحَاسَ كَالْخَشَبِ النَّخِرِ.

За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!

٢٨ 28 لَا يُرْغِمُهُ السَّهْمُ عَلَى الْفِرَارِ، وَحِجَارَةُ الْمِقْلاعِ لَدَيْهِ كَالْقَشِّ.

Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.

٢٩ 29 الْهِرَاوَةُ فِي عَيْنَيْهِ كَالْعُصَافَةِ، وَيَهْزَأُ بِاهْتِزَازِ الرُّمْحِ الْمُصَوَّبِ إِلَيْهِ.

Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.

٣٠ 30 بَطْنُهُ كَقِطَعِ الْخَزَفِ الْحَادَّةِ. إِذَا تَمَدَّدَ عَلَى الطِّينِ يَتْرُكُ آثَاراً مُمَاثِلَةً لِآثَارِ النَّوْرَجِ.

Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.

٣١ 31 يَجْعَلُ اللُّجَّةَ تَغْلِي كَالْقِدْرِ، وَالْبَحْرَ يَجِيشُ كَقِدْرِ الطِّيبِ.

Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.

٣٢ 32 يَتْرُكُ خَلْفَهُ خَطّاً مِنْ زَبَدٍ أَبْيَضَ، فَيُخَالُ أَنَّ الْبَحْرَ قَدْ أَصَابَهُ الشَّيْبُ.

Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.

٣٣ 33 لَا نَظِيرَ لَهُ فَوْقَ الأَرْضِ لأَنَّهُ مَخْلُوقٌ عَدِيمُ الْخَوْفِ.

Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

٣٤ 34 يَحْتَقِرُ كُلَّ مَا هُوَ مُتَعَالٍ، وَهُوَ مَلِكٌ عَلَى ذَوِي الْكِبْرِيَاءِ».

він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“