أيُّوب 23

١ 1 أَيُّوبُ:

А Йов відповів та й сказав:

٢ 2 «إِنَّ شَكْوَايَ الْيَوْمَ مُرَّةٌ، وَلَكِنَّ الْيَدَ الَّتِي عَلَيَّ أَثْقَلُ مِنْ أَنِينِي.

„Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.

٣ 3 أَيْنَ لِي أَنْ أَجِدَهُ فَأَمْثُلَ أَمَامَ كُرْسِيِّهِ،

О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!

٤ 4 وَأَعْرِضَ عَلَيْهِ قَضِيَّتِي وَأَمْلأَ فَمِي حُجَجاً،

Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —

٥ 5 فَأَطَّلِعَ عَلَى جَوَابِهِ وَأَفْهَمَ مَا يَقُولُهُ لِي؟

розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.

٦ 6 أَيُخَاصِمُنِي بِعَظَمَةِ قُوَّتِهِ؟ لا! بَلْ يَلْتَفِتُ مُتَرَئِّفاً عَلَيَّ.

Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!

٧ 7 هُنَاكَ يُمْكِنُ لِلْمُسْتَقِيمِ أَنْ يُحَاجَّهُ، وَأُبْرِئُ سَاحَتِي إِلَى الأَبَدِ مِنْ قَاضِيَّ.

Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.

٨ 8 وَلَكِنْ هَا أَنَا أَتَّجِهُ شَرْقاً فَلا أَجِدُهُ، وَإِنْ قَصَدْتُ غَرْباً لَا أَشْعُرُ بِهِ،

Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,

٩ 9 أَطْلُبُهُ عَنْ شِمَالِي فَلا أَرَاهُ وَأَلْتَفِتُ إِلَى يَمِينِي فَلا أُبْصِرُهُ.

на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.

١٠ 10 وَلَكِنَّهُ يَعْرِفُ الطَّرِيقَ الَّتِي أَسْلُكُهَا، وَإذَا امْتَحَنَنِي أَخْرُجُ كَالذَّهَبِ

А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!

١١ 11 اقْتَفَتْ قَدَمَايَ إِثْرَ خُطَاهُ، وَسَلَكْتُ بِحِرْصٍ فِي سُبُلِهِ وَلَمْ أَحِدْ.

Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.

١٢ 12 لَمْ أَتَعَدَّ عَلَى وَصَايَاهُ، وَذَخَرْتُ فِي قَلْبِي كَلِمَاتِهِ.

Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.

١٣ 13 وَلَكِنَّهُ مُتَفَرِّدٌ وَحْدَهُ فَمَنْ يَرُدُّهُ؟ يَفْعَلُ مَا يَشَاءُ،

Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:

١٤ 14 لأَنَّهُ يُتَمِّمُ مَا رَسَمَهُ لِي، وَمَازَالَ لَدَيْهِ وَفْرَةٌ مِنْهَا.

бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!

١٥ 15 لِذَلِكَ أَرْتَعِبُ فِي حَضْرَتِهِ، وَعِنْدَمَا أَتَأَمَّلُ، يُخَامِرُنِي الْخَوْفُ مِنْهُ.

Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.

١٦ 16 فَقَدْ أَضْعَفَ اللهُ قَلْبِي، وَرَوَّعَنِي الْقَدِيرُ.

А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,

١٧ 17 وَمَعَ ذَلِكَ لَمْ تَسْكُنْنِي الظُّلْمَةُ، وَلا الدُّجَى غَشَّى وَجْهِي.

бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!