< أيُّوب 15 >

فَقَالَ أَلِيفَازُ التَّيْمَانِيُّ: ١ 1
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
«أَلَعَلَّ الْحَكِيمَ يُجِيبُ عَنْ مَعْرِفَةٍ بَاطِلَةٍ وَيَنْفُخُ بَطْنَهُ بِرِيحٍ شَرْقِيَّةٍ، ٢ 2
„Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
فَيَحْتَجَّ بِكَلامٍ أَجْوَفَ وَبِأَقْوَالٍ خَرْقَاءَ؟ ٣ 3
Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
أَمَّا أَنْتَ فَإِنَّكَ تَطْرَحُ جَانِباً مَخَافَةَ اللهِ وَتَنْقُضُ عِبَادَتَهُ. ٤ 4
Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
كَلامُكَ يُقِرُّ بِإِثْمِكَ، وَأَنْتَ تُؤْثِرُ أُسْلُوبَ الْمُنَافِقِينَ. ٥ 5
бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
فَمُكَ يَدِينُكَ، لَا أَنَا، شَفَتَاكَ تَشْهَدَانِ عَلَيْكَ. ٦ 6
Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
أَلَعَلَّكَ وُلِدْتَ أَوَّلَ النَّاسِ، أَوْ كُوِّنْتَ قَبْلَ التِّلالِ؟ ٧ 7
Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
هَلْ تَنَصَّتَّ فِي مَجْلِسِ اللهِ، فَقَصَرْتَ الْحِكْمَةَ عَلَى نَفْسِكَ؟ ٨ 8
Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
أَيُّ شَيْءٍ تَعْرِفُهُ وَنَحْنُ نَجْهَلُهُ؟ وَأَيُّ شَيْءٍ تَفْهَمُهُ وَنَحْنُ لَا نَمْلِكُ إِدْرَاكَهُ؟ ٩ 9
Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
رُبَّ شَيْخٍ وَأَشْيَبَ بَيْنَنَا أَكْبَرَ سِنّاً مِنْ أَبِيكَ. ١٠ 10
Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
أَيَسِيرَةٌ عَلَيْكَ تَعْزِيَاتُ اللهِ؟ حَتَّى هَذِهِ الْكَلِمَاتُ الَّتِي خُوطِبْتَ بِها بِرِفْقٍ؟ ١١ 11
Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
لِمَاذَا يَسْتَهْوِيكَ قَلْبُكَ وَتَتَوَهَّجُ عَيْنَاكَ، ١٢ 12
Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
حَتَّى تَنْفُثَ غَضَبَكَ ضِدَّ اللهِ، وَيَصْدُرَ عَنْ فَمِكَ مِثْلُ هَذِهِ الأَقْوَالِ؟ ١٣ 13
що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
مَنْ هُوَ الإِنْسَانُ حَتَّى يَزْكُوَ أَوْ مَوْلُودُ الْمَرْأَةِ حَتَّى يَتَبَرَّرَ؟ ١٤ 14
Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
فَإِنْ كَانَ اللهُ لَا يَأْتَمِنُ قِدِّيسِيهِ، وَالسَّمَاوَاتُ غَيْرَ طَاهِرَةٍ لَدَيْهِ، ١٥ 15
Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
فَكَمْ بِالأَحْرَى يَكُونُ الإِنْسَانُ الشَّارِبُ الإِثْمَ كَالْمَاءِ مَكْرُوهاً وَفَاسِداً! ١٦ 16
що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
دَعْنِي أُبَيِّنُ لَكَ، وَاسْمَعْ لِي لأُحَدِّثَكَ بِمَا رَأَيْتُهُ، ١٧ 17
Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
وَبِمَا أَخْبَرَ بِهِ حُكَمَاءُ عَنْ آبَائِهِمْ وَلَمْ يَكْتُمُوهُ، ١٨ 18
про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
الَّذِينَ لَهُمْ وَحْدَهُمْ وُهِبَتِ الأَرْضُ وَلَمْ يَدْخُلْ بَيْنَهُمْ غَرِيبٌ. ١٩ 19
їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
يَتَلَوَّى الشِّرِّيرُ أَلَماً كُلَّ أَيَّامِ حَيَاتِهِ، وَمَعْدُودَةٌ هِيَ سِنُو الْجَائِرِ. ٢٠ 20
Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
يَضِجُّ صَوْتٌ مُرْعِبٌ فِي أُذُنَيْهِ، وَفِي أَوَانِ السَّلامِ يُفَاجِئُهُ الْمُخَرِّبُ. ٢١ 21
Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
لَا يَأْمُلُ الرُّجُوعَ مِنَ الظُّلُمَاتِ، وَمَصِيرُهُ الْهَلاكُ بِالسَّيْفِ. ٢٢ 22
Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
يَهِيمُ بَحْثاً عَنْ لُقْمَةِ الْعَيْشِ، وَهُوَ يَعْلَمُ أَنَّ يَوْمَ الظُّلْمَةِ آتٍ وَشِيكاً. ٢٣ 23
Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
يُرْهِبُهُ الضِّيقُ وَالضَّنْكُ، وَيَطْغَيَانِ عَلَيْهِ كَمَلِكٍ مُتَأَهِّبٍ لِلْحَرْبِ. ٢٤ 24
Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
لأَنَّهُ هَزَّ قَبْضَتَهُ مُتَحَدِّياً اللهَ، وَعَلَى الْقَدِيرِ يَتَجَبَّرُ، ٢٥ 25
бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
وَأَغَارَ عَلَيْهِ بِعِنَادٍ مُتَصَلِّفٍ، بِمَجَانٍّ غَلِيظَةٍ مَتِينَةٍ. ٢٦ 26
проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
وَمَعَ أَنَّهُ كَسَا وَجْهَهُ سَمْناً، وَغَشَّى الشَّحْمُ كُلْيَتَيْهِ. ٢٧ 27
Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
فَإِنَّهُ يُقِيمُ فِي مُدُنٍ خَرِبَةٍ وَبُيُوتٍ مَهْجُورَةٍ عَتِيدَةٍ أَنْ تُصْبِحَ رُكَاماً. ٢٨ 28
і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
يَفْقِدُ غِنَاهُ، وَتَتَبَخَّرُ ثَرْوَتُهُ، وَلا يَثْبُتُ لَهُ فِي الأَرْضِ مُقْتَنىً. ٢٩ 29
Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
تَكْتَنِفُهُ دَائِماً الظُّلْمَةُ، وتُيَبِّسُ النَّارُ أَغْصَانَهُ، وَتُزِيلُهُ نَفْخَةٌ مِنْ فَمِ الرَّبِّ. ٣٠ 30
Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
لَا يَخْدَعَنَّ نَفْسَهُ بِاتِّكَالِهِ عَلَى السُّوءِ، لأَنَّ السُّوءَ يَكُونُ جَزَاءَهُ. ٣١ 31
Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
يَسْتَوْفِيهِ كَامِلاً قَبْلَ يَوْمِهِ، وَتَكُونُ (حَيَاتُهُ) كَسُعُفٍ يَابِسَةٍ. ٣٢ 32
вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
وَكَكَرْمَةٍ تَسَاقَطَتْ عَنَاقِيدُ حِصْرِمِهَا، وَتَنَاثَرَ زَهْرُهَا كَالزَّيْتُونِ، ٣٣ 33
Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
لأَنَّ جَمَاعَةَ الْفُجَّارِ عَقِيمُونَ، وَالنَّارُ تَلْتَهِمُ خِيَامَ الْمُرْتَشِينَ. ٣٤ 34
бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
حَبِلُوا شَقَاوَةً وَأَنْجَبُوا إِثْماً، وَوَلَدَتْ بُطُونُهُمْ غِشّاً». ٣٥ 35
він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.

< أيُّوب 15 >