Від Луки 20
1 І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
Un de ces jours-là, comme Jésus enseignait le peuple dans le temple, et qu’il annonçait la bonne nouvelle, les Princes des prêtres et les scribes survinrent avec les Anciens,
2 та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“
et lui dirent: « Dites-nous par quelle autorité tu fais ces choses, ou qui t’ as donné cette autorité? »
3 І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені:
Jésus leur répondit: « Moi aussi je vous ferai une question. Répondez-moi.
4 Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“
Le baptême de Jean était-il du ciel, ou des hommes? »
5 Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“
Mais ils faisaient entre eux cette réflexion: « Si nous répondons: Du ciel, il nous dira: Pourquoi n’avez-vous pas cru en lui?
6 А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“.
Et si nous répondons: Des hommes, tout le peuple nous lapidera, car il est persuadé que Jean était un prophète. »
7 І вони відповіли, що не знають, ізвідки.
Ils lui répondirent donc qu’ils ne savaient d’où il était.
8 А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.
« Et Moi, leur dit Jésus, je ne vous dis pas non plus par quelle autorité je fais ces choses. »
9 І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший.
Alors il se mit à dire au peuple cette parabole: « Un homme planta une vigne, et la loua à des vignerons; puis il s’en alla pour un temps assez long en pays étranger.
10 А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
La saison étant venue, il envoya un serviteur aux vignerons, afin qu’ils lui donnassent du produit de la vigne. Mais eux, l’ayant battu, le renvoyèrent les mains vides.
11 І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим.
Il envoya encore un autre serviteur; mais, l’ayant aussi battu et traité indignement, ils le renvoyèrent les mains vides.
12 І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
Il en envoya un troisième; mais, lui aussi, les vignerons le blessèrent et le jetèrent dehors.
13 Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“.
Alors le maître de la vigne se dit: Que ferai-je?’enverrai mon fils bien-aimé; peut-être qu’en le voyant ils auront pour lui du respect.
14 Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“.
Mais lorsque les vignerons le virent, ils se dirent entre eux: Celui-ci est l’héritier, tuons-le, afin que l’héritage soit à nous.
15 І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника?
Et l’ayant jeté hors de la vigne, ils le tuèrent. Que leur fera donc le maître de la vigne?
16 Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“
Il viendra et exterminera ces vignerons, et donnera sa vigne à d’autres. » Ce qu’ayant entendu, ils dirent: « A Dieu ne plaise! »
17 А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем!
Mais, fixant le regard sur eux, Jésus dit: « Qu’est-ce donc que cette parole de l’Ecriture: La pierre qu’ont rejetée ceux qui bâtissaient est devenue la pierre angulaire?
18 Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“.
Quiconque tombera sur cette pierre sera brisé; et celui sur qui elle tombera, sera écrasé. »
19 А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
Les Princes des prêtres et les scribes cherchèrent à se saisir de lui à l’heure même; mais la crainte du peuple les retint, car ils comprenaient bien que c’était pour eux que Jésus avait dit cette parabole.
20 І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника.
Ils ne le perdirent donc pas de vue, et lui envoyèrent des gens apostés qui feignaient d’être justes, pour le surprendre dans ses paroles, afin de le livrer à l’autorité et au pouvoir du gouverneur.
21 І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
Ces gens l’interrogèrent en ces termes: « Maître, nous savons que tu parles et enseignes avec droiture, et sans faire acception de personne, mais que tu enseignes la voie de Dieu dans la vérité.
22 Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“
Nous est-il permis, ou non, de payer le tribut à César? »
23 Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте?
Jésus, connaissant leur fourberie, leur dit: « Pourquoi me tentez-vous?
24 Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“Вони відказали: „Кесарів“.
Montrez-moi un denier. De qui porte-t-il l’effigie et le nom? » Ils lui répondirent: « De César. »
25 А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“
Et il leur dit: « Rendez donc à César ce qui est à César, et à Dieu ce qui est à Dieu. »
26 І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.
Ainsi ils ne purent le prendre en défaut sur aucune parole devant le peuple; et admirant sa réponse, ils gardèrent le silence.
27 І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його,
Quelques-uns des Sadducéens, qui nient la résurrection, s’approchèrent alors et l’interrogèrent:
28 та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“.
« Maître, lui dirent-ils, Moïse nous a donné cette loi: Si un homme, ayant une femme, meurt sans laisser d’enfants, que son frère prenne sa femme, et suscite des enfants à son frère.
29 Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер.
Or, il y avait sept frères; le premier prit une femme et mourut sans enfants.
30 І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний.
Le second prit sa femme, et mourut aussi sans enfants.
31 І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
Le troisième la prit ensuite, et de même tous les sept, et ils moururent sans laisser d’enfants.
32 А по всіх умерла й жінка.
Après eux tous, la femme mourut aussi.
33 А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“.
Duquel donc, au temps de la résurrection, sera-t-elle la femme, car elle l’a été de tous les sept? »
Jésus leur dit: « Les enfants de ce siècle se marient et sont donnés en mariage; (aiōn g165)
35 А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити, (aiōn g165)
mais ceux qui ont été trouvés dignes d’avoir part au siècle à venir et à la résurrection des morts, ne prennent pas de femme et n’ont pas de mari; (aiōn g165)
36 ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши.
aussi bien ne peuvent-ils plus mourir, puisqu’ils sont en comme les anges, et qu’ils sont fils de Dieu, étant fils de la résurrection.
37 А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“.
Mais que les morts ressuscitent, c’est ce que Moïse lui-même a fait connaître dans le passage du Buisson, lorsqu’il nomme le Seigneur: Le Dieu d’Abraham, le Dieu d’Isaac et le Dieu de Jacob.
38 Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“
Or il n’est pas Dieu des morts, mais des vivants; car tous sont vivants devant lui. »
39 Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“
Quelques-uns des scribes, prenant la parole, lui dirent: « Maître, tu as bien parlé. »
40 І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.
Et ils n’osaient plus lui poser aucune question.
41 І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів?
Jésus leur dit: « Comment dit-on que le Christ est fils de David?
42 Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене,
David lui-même dit dans le livre des Psaumes: Le Seigneur a dit à mon Seigneur: Assieds-toi à ma droite,
43 поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
jusqu’à ce que je fasse de vos ennemis l’escabeau de vos pieds. —
44 Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
David l’appelle donc Seigneur; comment peut-il être son fils? »
45 І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх:
Tandis que tout le peuple l’écoutait, il dit à ses disciples:
46 „Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах,
« Gardez-vous des scribes, qui se plaisent à se promener en longues robes; qui aiment à être salués dans les places publiques, à occuper les premiers sièges dans les synagogues et les premières places dans les festins:
47 що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
ces gens qui dévorent les maisons des veuves, et font pour l’apparence de longues prières, subiront une condamnation plus sévère. »
