Йов 37
1 Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
Ja, hierover siddert mijn hart, En springt op van zijn plaats.
2 Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
Hoort, hoort het bulderen van zijn stem, Het gebrom, dat komt uit zijn mond.
3 його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
Langs heel de hemel slingert Hij zijn bliksem, En tot de grenzen der aarde.
4 За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
Zijn stem gromt achter Hem aan, Hij dondert met zijn machtige kreet; Hij houdt de bliksem niet terug, Wanneer zijn stem zich laat horen.
5 Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
Maar ook wonderen wrocht God door zijn stem, Doet grote, onbegrijpelijke dingen!
6 До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
Hij spreekt tot de sneeuw: Val op aarde neer; Tot de regenstromen: Weest hevig!
7 Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
Dan sluit Hij alle mensen op, Opdat ieder sterveling zijn werk erkent;
8 І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
Ook de dieren zoeken hun schuilplaats op, En leggen zich neer in hun holen.
9 Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
Uit zijn kamer komt de wervelwind, Uit zijn voorraadschuren de koude;
10 Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
Door de adem Gods wordt het ijs gestolten, De watervlakte in boeien gelegd;
11 Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
Het zwerk belaadt Hij met dampen, En spreidt zijn lichtende wolken uit.
12 і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
Ze zweven naar alle kanten rond, En gaan, zoals Hij het beschikt, Om te volbrengen, wat Hij hun gebiedt, Op de oppervlakte der aarde:
13 він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
Is het tot straf, ze volbrengen zijn wil; Is het tot zegen, ze voeren hem uit.
14 Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
Job, schenk er uw aandacht aan, Houd op, en let op Gods wonderen!
15 Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
Begrijpt ge, hoe God ze gebiedt, En het licht van zijn wolken doet flitsen;
16 Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
Begrijpt ge iets van het zweven der wolken, Van de wonderwerken van den Alwetende?
17 ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
Gij, wiens kleren te warm zijn, Als de aarde amechtig van de zuidenwind ligt:
18 Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
Kunt gij, evenals Hij, het zwerk tot een uitspansel strijken, Vast als een spiegel van gegoten metaal?
19 Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
Laat mij weten, wat wij Hem zullen zeggen, Wij, die door de duisternis hulpeloos staan!
20 Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
Zal deze wijken wanneer ik het zeg; Worden weggevaagd, als de mens het beveelt?
21 І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
Neen, thans aanschouwt men geen licht, Het is door de wolken verduisterd; Maar een wind steekt op, en bezemt ze weg:
22 Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
En uit het Noorden breekt de goudglans door! God is van ontzagwekkende luister omringd:
23 Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
Wij dringen dus niet tot den Almachtige door! Hij is groot in kracht en gerechtigheid; Hij is de Heer van het recht, die nimmer verdrukt!
24 Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
Daarom moeten de mensen Hem vrezen, Doorgronden Hem al de wijzen niet!
