Йов 34
1 І говорив Елі́гу та й сказав:
And Elihu commenced, and said,
2 „Слухайте, мудрі, слова́ ці мої, ви ж, розважні, почуйте мене́!
Hear, O ye wise men, my words; and ye that have knowledge, give ear unto me.
3 Бо ухо слова випробо́вує, а піднебі́ння їжу кушту́є.
For the ear proveth words, as the palate tasteth the food.
4 Виберім право собі, між собою пізнаймо, що́ добре.
Let us choose for ourselves what is just: let us acknowledge between ourselves what is good.
5 Бо Йов говорив: „Я був справедливий, та відкинув Бог право моє.
For Job hath said, “I am righteous; and God hath taken away justice from me.
6 Чи буду неправду казати за право своє? Без вини́ небезпечна стріла́ моя“.
Should I lie concerning the justice due me? incurable is [my wound from] the arrow I bear in me without any transgression.”
7 Чи є такий муж, як цей Йов, що п'є глузува́ння, як воду,
What man is there like Job, who drinketh scorning like water,
8 і товаришу́є з злочинцями, і ходить з людьми́ беззако́нними?
And is on the road to keep company with the wrong-doers, and to walk with men of wickedness?
9 Бо він каже: „Нема люди́ні ко́ристи, коли її Бог уподо́бає“.
For he hath said, “It profiteth a man nothing when he acteth according to the pleasure of God.”
10 Тож вислухайте, ви розумні, мене: Бог далекий від несправедливости, і Всемогутній від кривди!
Therefore ye men of sense hearken unto me: far is it from God to practise wickedness; and from the Almighty to do wrong!
11 Бо за чином люди́ни Він їй надолу́жить, і згідно з своє́ю дорогою зна́йде люди́на запла́ту!
For the work of a son of earth doth he recompense unto him, and according to the path of man doth he permit things to occur to him.
12 Тож поправді, не чинить Бог несправедливого, і Всемогутній не скривлює пра́ва.
Yea, surely God will not condemn unjustly, nor will the Almighty pervert justice.
13 Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселе́нну поклав?
Who hath given him a charge concerning the earth? or who hath intrusted [him] the whole world?
14 Коли б Він до Себе забрав Своє серце, Свій дух, і Свій по́дих до Себе забра́в, —
If he were to set his heart upon man, he would gather unto himself his spirit and his breath:
15 всяке тіло поги́нуло б вмить, а люди́на поверну́лася б на по́рох!
All flesh would perish together, and the son of earth would return again unto dust.
16 Коли маєш ти розум, послухай же це, почуй голос оцих моїх слів:
If then thou wishest to understand, hear this: give ear to the sound of my words.
17 Хіба стри́мувати може нена́висник право? І хіба́ осудити ти зможеш Всеправедного?
Is it possible that he who hateth justice should govern? or wilt thou condemn the righteous mighty One?
18 Хіба можна сказати царе́ві: „Негідний“, а вельможним: „Безбожний“?
[Is it fit] to say to a king, Thou art worthless? and to princes, Ye are wicked?
19 Таж Він не звертає уваги на зве́рхників, і не вирі́знює мо́жного перед убогим, бо всі вони — чин Його рук,
Whereas he is one that showeth no favor to chieftains, and distinguisheth not the rich before the indigent; for all of them are the work of his hands.
20 за хвилину вони помирають, опі́вночі. Доторкне́ться Він мо́жних — і гинуть вони, сильний усу́нений буде рукою не лю́дською.
In a moment will they die, and in the midst of the night; people are moved, and pass away: and the mighty will be removed without a human hand.
21 Бо очі Його на дорогах люди́ни, і Він бачить всі кро́ки її, —
For big eyes are upon the ways of man, and all his steps doth he see.
22 немає темно́ти, немає і те́мряви, де б злочинці схова́лись.
There is no darkness, nor shadow of death, where the evil-doers can hide themselves.
23 Бо люди́ні Він не призначає озна́чений час, щоб ходила до Бога на суд.
For he need not direct [his attention] a long time upon man, that he should enter into judgment before God.
24 Він сильних ламає без до́сліду, і ставить на місце їх інших.
He breaketh down mighty men without [long] searching, and placeth others in their stead.
25 Бож знає Він їхні діла́, — обе́рне вночі — і поча́влені будуть!
For the reason that he knoweth their deeds: therefore he overturneth them in the night, and they are crushed.
26 Як несправедливих ура́зить Він їх, на видному місці,
Among wicked men doth he strike them, in the place where [many] see them:
27 за те, що вони відступи́ли від Нього, і не розуміли доріг Його всіх,
Because they have departed from following him, and have not considered all his ways.
28 щоб зойк сірома́хи спрова́дити до Нього, бо Він чує блага́ння пригнічених.
Bringing before them the cry of the indigent, and the cry of the afflicted which he had to hear.
29 Коли Він заспоко́їть, то хто винува́тити буде? Коли Він закриє лице, хто побачить Його? А це робиться і над наро́дом, і над люди́ною ра́зом,
When he now granteth rest, who will condemn [him]! and when he hideth his face, who can behold him? whether it be against a nation, or against one man, it is the same:
30 щоб не панував чоловік нечести́вий із тих, що правлять за па́стку народові.
That no hypocritical man may reign, that such shall not be a mare to the people.
31 Бо Богові треба отак говорити: „Несу я заслужене, — злого робити не буду!
For truly it is only fitting to say unto God, “I bear [cheerfully], I will not do any wrong;
32 Чого я не бачу, навчи Ти мене; коли кривду зробив я, то більше не бу́ду чинити!“
What I cannot see myself, do thou truly teach me; if I have done what is unjust, I will do so no more.”
33 Чи на думку твою надолу́жить Він це, бо відкинув ти те? Бо вибереш ти, а не я, а що знаєш, кажи!
Should he then according to thy view send a recompense, because thou hast rejected him? “Because thou must choose, and not I?” and what thou knowest, do speak.
34 Мені скажуть розумні та муж мудрий, який мене слухає:
Men of sense will say unto me, and every wise man who heareth me,
35 „Йов говорить немудро, а слова́ його без розуміння.
That Job hath not spoken with knowledge, and that his words are without intelligence.
36 О, коли б Йов дослі́джений був аж навіки за відповіді, як злі люди,
Oh that Job may therefore be probed continually, in order to give answers against sinful men.
37 бо він додає до свойого гріха́ ще провину, — між нами він пле́ще в долоні та мно́жить на Бога промови свої“.
For he addeth unto his sin transgression: among us he uttereth too many loud words, and multiplieth his speeches against God.
