Йов 29
1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
Og Job vedblev at fremsætte sit Tankesprog:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
Ak, havde jeg det som tilforn, som dengang Gud tog sig af mig,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
da hans Lampe lyste over mit Hoved, og jeg ved hans Lys vandt frem i Mørke,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
som i mine modne År, da Guds Fortrolighed var over mit Telt,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
da den Almægtige end var hos mig og mine Drenge var om mig,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
da mine Fødder vaded i Fløde, og Olie strømmede, hvor jeg stod,
7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
da jeg gik ud til Byens Port og rejste mit Sæde på Torvet.
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Når Ungdommen så mig, gemte deo sig, Oldinge rejste sig op og stod,
9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Høvdinger standsed i Talen og lagde Hånd på Mund,
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Stormænds Røst forstummed, deres Tunge klæbed til Ganen;
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Øret hørte og priste mig lykkelig, Øjet så og tilkendte mig Ære.
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Thi jeg redded den arme, der skreg om Hjælp, den faderløse, der savned en Hjælper;
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
den, det gik skævt, velsignede mig, jeg frydede Enkens Hjerte;
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
jeg klædte mig i Retfærd, og den i mig, i Ret som Kappe og Hovedbind.
15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
Jeg var den blindes Øje, jeg var den lammes Fod;
16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
jeg var de fattiges Fader, udreded den mig ukendtes Sag;
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
den lovløses Tænder brød jeg, rev Byttet ud af hans Gab.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
Så tænkte jeg da: "Jeg skal dø i min Rede, leve så længe som Føniksfuglen;
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
min Rod kan Vand komme til, Duggen har Nattely i mine Grene;
20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
min Ære er altid ny, min Bue er altid ung i min Hånd!"
21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Mig hørte de på og bied, var tavse, mens jeg gav Råd;
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
ingen tog Ordet, når jeg havde talt, mine Ord faldt kvægende på dem;
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
de bied på mig som på Regn, spærred Munden op efter Vårregn.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Mistrøstige smilte jeg til, mit Åsyns Lys fik de ej til at svinde.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
Vejen valgte jeg for dem og sad som Høvding, troned som Konge blandt Hærmænd, som den, der gav sørgende Trøst.
