Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
Bvt Iob answered, and said,
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
I haue oft times heard such things: miserable comforters are ye all.
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
Shall there be none ende of wordes of winde? or what maketh thee bold so to answere?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
I could also speake as yee doe: (but woulde God your soule were in my soules stead) I could keepe you company in speaking, and could shake mine head at you,
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
But I woulde strengthen you with my mouth, and the comfort of my lips should asswage your sorowe.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
Though I speake, my sorow can not be asswaged: though I cease, what release haue I?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
But now hee maketh mee wearie: O God, thou hast made all my congregation desolate,
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
And hast made me full of wrinkles which is a witnesse thereof, and my leannes ryseth vp in me, testifying the same in my face.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
His wrath hath torne me, and hee hateth me, and gnasheth vpon mee with his teeth: mine enemie hath sharpened his eyes against me.
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
They haue opened their mouthes vpon me, and smitten me on the cheeke in reproch; they gather themselues together against me.
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
God hath deliuered me to the vniust, and hath made mee to turne out of the way by the hands of the wicked.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
I was in welth, but he hath brought me to nought: he hath taken me by the necke, and beaten me, and set me as a marke for himselfe.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
His archers compasse mee rounde about: he cutteth my reines, and doth not spare, and powreth my gall vpon the ground.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
He hath broken me with one breaking vpon another, and runneth vpon me like a gyant.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
I haue sowed a sackcloth vpon my skinne, and haue abased mine horne vnto the dust.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
My face is withered with weeping, and the shadow of death is vpon mine eyes,
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
Though there be no wickednesse in mine hands, and my prayer be pure.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
O earth, couer not thou my blood, and let my crying finde no place.
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
For lo, now my witnesse is in the heauen, and my record is on hie.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
My friends speake eloquently against me: but mine eye powreth out teares vnto God.
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
Oh that a man might pleade with God, as man with his neighbour!
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
For the yeeres accounted come, and I shall go the way, whence I shall not returne.
