Йов 15
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Då tok Elifaz frå Teman til ords og sagde:
2 „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
«Kjem svar i vind og ver frå vismann? Fyller han barmen sin med storm?
3 Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
Vil han med ugangstale lasta? Med ord som nyttelause er?
4 Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
Otten for Gud den bryt du ned og skjeplar andakt for Guds åsyn.
5 бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
For syndi styrer munnen din; du talar som dei falske talar.
6 Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
Din munn deg dømer, ikkje eg; og dine lippor vitnar mot deg.
7 Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
Vart fyrst av menneskje du fødd? Vert fyre haugarne du avla?
8 Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
Var du i Guds rådleggjing med? Og fekk du visdom til deg rana?
9 Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
Kva veit du som me ikkje veit? Kva skynar du som me ei kjenner?
10 Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
Gråhærd og gamling er hjå oss; han eldre er enn jamvel far din.
11 Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
Er trøyst frå Gud det altfor ring? Vanvyrder du eit rolegt ord?
12 Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
Kvi let du hugen eggja deg? Kvi let du auga rulla vilt?
13 що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
For imot Gud din harm du snur og let or munnen ordi strøyma.
14 Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
Kor kann vel mannen vera rein? Og kvinnefødde hava rett?
15 Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
På sine heilage han lit ei; for honom er’kje himmeln rein,
16 що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
langt mindre då ein styggeting, ein mann som urett drikk som med vatn.
17 Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
Eg vil deg læra; høyr på meg! Det som eg såg, vil eg deg melda,
18 про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
det som vismenner segja kann, og ei hev dult frå sine feder,
19 їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
dei som åleine landet åtte, og ingen framand kom bland deim.
20 Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
Den vonde stødt i uro liver, for valdsmann gøymt er fåe år.
21 Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
I øyro rædsletonar ljomar; fyrr han veit av, kjem tynaren.
22 Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
Han trur’kje han kann fly frå myrkret; han venta lyt det kvasse sverd.
23 Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
Han leitar etter brød: Kvar er det? Han veit, ein myrk dag er for hand.
24 Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
Naud, trengsla skræmer, tyngjer honom, liksom ein konge budd til strid.
25 бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
For imot Gud han lyfte handi og våga tråssa Allvalds-Gud,
26 проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
han storma fram med nakken lyft, med vern utav skjold-ryggjer sterke;
27 Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
han dekte andlitet med feitt og gjorde sine lender feite.
28 і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
Han budde i bannstøytte byar, i hus som ingen burde bu i, men til grushaugar etla var.
29 Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
Han vart’kje rik, hans gods kverv burt, hans grøda luter ei mot jordi.
30 Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
Han kann’kje koma undan myrkret. Hans greiner turkast burt i hiten, og han kjem burt ved hans munns ande.
31 Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
Trur han på fåfengd, vert han narra, og berre fåfengd haustar han.
32 вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
Fyrr dagen kjem, då vert det uppfyllt, hans palmegreiner grønkar ikkje.
33 Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
Lik vinstokk misser han si druva, spiller sin blom som oljetreet.
34 бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
Ein syndarflokk set ingi frukt, og elden øyder mute- tjeldi.
35 він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
Dei avlar møda, føder tjon, og svik i fanget sitt dei nører.»
