Psalmów 60
1 Przedniejszemu śpiewakowi na Sussanedut złota pieśń Dawidowa do nauczania; Gdy walczył przeciw Syryjczykom Nacharaim, i przeciw Syryjczykom Soby; gdy się wrócił Joab, poraziwszy Edomczyków w dolinie solnej dwanaście tysięcy. Boże! odrzuciłeś nas, rozproszyłeś nas, i rozgniewałeś się; nawróćże się zasię do nas.
Для дириґента хору. На спів: „Лілея свідчення“. Золотий псалом Давидів для навча́ння, коли він підпалив був Ара́м двох річо́к і Ара́м Цови́, і коли вернувся Йоав і побив Едо́ма в Соляній долині, дванадцять тисяч. Боже, покинув Ти нас, розпоро́шив Ти нас, Ти нагні́вався був, — поверни́ся ж до нас!
2 Zatrząsnąłeś był ziemią, i rozsadziłeś ją; uleczże rozpadliny jej, boć się chwieje.
Ти землею затряс, і її розірвав, — уздоров же ула́мки її, бо вона захита́лась!
3 Okazywałeś ludowi twemu przykre rzeczy, napoiłeś nas winem zawrotu.
Ти вчинив, що наро́д Твій побачив тяжке́, напоїв нас отру́тним вином.
4 Ale teraz dałeś chorągiew tym, którzy się ciebie boją, aby ją wynieśli dla prawdy twej. (Sela)
Ти дав пра́пора тим, хто боїться Тебе, щоб збирались вони перед правдою. (Се́ла)
5 Aby byli wybawieni umiłowani twoi; zachowajże ich prawicą twoją, a wysłuchaj mię.
Щоб любі Твої були ви́зволені, Своєю правицею допоможи́, й обізви́ся до нас!
6 Bóg ci mówił w świętobliwości swojej; przeto się rozweselę, rozdzielę Sychem, i dolinę Sukkotską pomierzę.
У святині Своїй Бог промовив: „Нехай розвеселю́сь, — розділю́ Я Сихе́м і долину Сукко́тську поміряю!
7 Mojeć jest Galaad, mój i Manases, i Efraim moc głowy mojej; Juda zakonodawcą moim.
Належить Мені Ґілеа́д, Мені Манасі́я, а Єфрем — охоро́на Моїй голові́, Юда — бе́рло Моє.
8 Moab miednicą do umywania mego; na Edoma wrzucę buty moje; ty, Palestyno! wykrzykaj nademną.
Моа́в — то мідни́ця Мого миття́, на Едо́м узуття́м Своїм кину, филисте́ю, — вигукуй для Мене із радістю!“
9 Któż mię wprowadzi do miasta obronnego? kto mię przyprowadzi aż do Edom?
Хто мене запрова́дить до міста тверди́нного, хто́ до Едо́му мене попрова́дить?
10 Izali nie ty, o Boże! któryś nas był odrzucił, a nie wychodziłeś, Boże! z wojskami naszemi?
Хіба́ ж Ти покинув нас, Боже, і серед нашого війська не ви́йдеш вже, Боже?
11 Dajże nam ratunek w utrapieniu; boć omylny ratunek ludzki.
Подай же нам поміч на ворога, лю́дська бо поміч — марно́та!
12 W Bogu mężnie sobie poczynać będziemy, a on podepcze nieprzyjaciół naszych.
Ми мужність ви́явимо в Бозі, — і Він пото́пче противників наших!
